Харченко Валерій Миколайович

Валерій Миколайович Харченко
Валерій Миколайович Харченко
Дата народження	3 лютого 1938 (87 років)
Місце народження	Манченки, Харківський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті	25 червня 2019 (81 рік)
Місце смерті	Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР → Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії і НТУ «ХПІ»
Професія	Кінорежисер, актор, сценарист
Кар'єра	1969—2015
Нагороди
IMDb	ID 0451429
	Харченко Валерій Миколайович у Вікісховищі

Вале́рій Микола́йович Ха́рченко (* 3 лютого 1938, село Манченки, Харківська область, УРСР, СРСР — 26 червня 2019, Москва, Росія) — радянський і російський кінорежисер, актор, сценарист українського походження. Заслужений діяч мистецтв Росії (2002)^[1].

Біографія

Закінчив Харківський політехнічний інститут (1960) і режисерський факультет ВДІКу (1971, майстерня С. Герасимова).

У березні 2014 року разом з рядом інших діячів науки і культури висловив свою незгоду з політикою російської влади в Криму.

Останні роки проживав в Будинку ветеранів кіно, мав злоякісну пухлину. Помер 25 червня 2019 року. Похований на Троєкуровському кладовищі в Москві.

Сім'я

Дружина: Бєлова Клара Сергіївна (1950—2009) — актриса театру і кіно.
- У шлюбі двоє дітей.

Фільмографія

Знявся в ряді епізодичних ролей у фільмах:

Асистент і другий режисер:

«Крадіжка» (1970, асистент)
«Лаутари» (1971, другий режисер; реж. Еміль Лотяну)
«Дзеркало» (1974, асистент; реж. А. Тарковський)

Режисер-постановник:

«Між небом і землею» (1975, у співавт. з М. Бадікяну)
«Фантазії Веснухіна» (1977, Одеська кіностудія; за мотивами повісті (рос.)«Дарю веснушки» А. М. Млодика)
«Кухар і співачка» (1978, у співавт. з М. Махмудовим)
«Бабусі надвоє сказали...» (1979, у співавт. з Ю. Клебановим)
«Казка про казки» (1982, документальний)
«Ранній, ранній ранок...» (1983, співавт. сценар.)
«Документ „Р“» (1985, т/ф)
«Минуле повернути» (1988, т/ф, у співавт. з В. Паращуком)
«Супермент» (1990)
«Короткий подих кохання» (1992)
«Війну закінчено. Забудьте...» (1997)
«Ви будете сміятися» (1999)
«Салон краси» (2000), т/с, у співавт.)
«Чорна кімната» (кіноальманах): «Affectus» і «Помста солодка» (2000)
«Часи не вибирають» (2001, т/с,)
«Листя, що летить по вітру» (інша назва «Вагончик мій далекий», 2012;, співавт. сценар. з В. Валуцьким за однойменною повістю Анатолія Приставкіна)
«Ті, з якими я. Валерій Левенталь» (2013, документальний)
«Свято неслухняності» (2015, у співавт.) та ін.

Фестивалі та премії

1977 — Приз Фестивалю телефільмів країн Співдружності (Прага, 1977) картині «Фантазії Веснухіна» (1977, Одеська кіностудія)^[2]
1998 — Міжнародний кінофестиваль, присвячений захисту прав людини «Сталкер» в Москві: Приз Гільдії кінорежисерів Росії картині «Війну закінчено. Забудьте...» (1997)^[3]