Хаїт Валерій Ісаакович

Валерій Хаїт
Валерій Хаїт
Хаїт Валерій Ісаакович
Ім'я при народженні	Валерій Ісаакович Хаїт
Народився	19 березня 1939; Нова Прилука, Липовецький район, Вінницька область, УРСР
Помер	1 лютого 2025 (85 років)
Поховання	Новоміське кладовище
Громадянство	СРСР → Україна
Національність	Єврей
Діяльність	журналіст, письменник, редактор, телеведучий, поет, учасник КВК
Alma mater	Одеська державна академія будівництва та архітектури
Знання мов	російська
Мова творів	російська
Напрямок	сатира, гумор
Членство	Всесвітній клуб одеситів і Q4224179?
Діти	Хаїт Ростислав Валерійович
Нагороди	премія «Золотий Остап»

Вале́рій Ісаа́кович Хаї́т (19 березня 1939, Нова Прилука, Липовецький район, Вінницька область — 1 лютого 2025 Одеса^[1]) — український російськомовний драматург, журналіст, поет, прозаїк, редактор, сатирик, телеведучий, член Союзу письменників СРСР. У 1960-х роках був капітаном одеської команди КВК; лауреат премії «Золотий Остап». Жив у Одесі.

Життєпис

1956 року закінчив середню школу Білгорода-Дністровського. Протягом 1961—1971 років працював у інституті «Укржилпроект».

В 1966—1970 роках — капітан збірної команди КВК Одеси «Одеські трубочисти». Чемпіон Всесоюзного КВК 1967 року. 1971 року закінчує Одеський інженерно-будівельний інститут. Десять років відпрацював як інженер-проектувальник в «Укржитлобуді». Художній керівник одеських команд — чемпіонів Всесоюзного КВК в сезонах 1971—1972 («Ділові люди») та 1986—1987 років — «Перша команда одеських джентльменів».

Був співавтором ідеї та одним з організаторів одеських Гуморин в 1973—1976 та 1988—1995 роках. 1974 року в газеті «Вечірня Одеса» були надруковані його перші вірші для дітей. У 1986 році на прохання свого колеги Бориса Зільбермана погодився очолити команду Одеського медичного університету, з якою він брав участь у КВК протягом 1986—1990 років, та на базі якої у 1991 році була створена програма «Джентльмен-шоу».^[2]

1988 року заснував «Клуб одеських джентльменів». Був віце-президентом «Всесвітнього клубу одеситів» (з 1990 року), з 1997 року працював головним редактором одеського гумористичного журналу «Фонтан»^[3]. У 1999—2000 роках — автор та ведучий телепередачі «Фонтан-клуб» на телеканалі 1+1 — загалом 50 випусків.

Помер 1 лютого 2025 року в Одесі у віці 85 років^[4].

Громадянська позиція

Під час повномасштабного вторгнення РФ до України на сторінках гумористичного журналу «Фонтан» підтримував Україну у своїх колонках:^[5]

Ось вже майже чверть століття редактор журналу «Фонтан». А всього мені виповнилося 19 березня (тобто, вже у дні війни) 83 роки. Що я можу? Хтось скаже, що коли впертий та закомплексований пахан гонить свої zомбовані орди в Україну, коли гинуть цивільні та стираються із землі древні міста, випускати гумористичний журнал не дуже доречно. Але боротися з абсурдом (а те, що відбувається, інакше не назвеш!) можна, погодьтеся, лише одним способом: продовжувати робити те, до чого ти зобов'язаний, що краще всього вмієш. Славні українські воїни подають у цьому найбільш переконливий приклад – вони безстрашно відбивають атаки загарбників, демонструючи при цьому не лише героїзм, але і блискуче уміння це робити. Саме тому ми і вирішили, недивлячись ні на що, продовжувати випускати «Фонтан» і далі. Противопоставляючи затіяному Путіним абсурду здоровий глузд, до складу якого гумор, як невід'ємна частина нормального людського стану, обов'язково входить. І потім, як казав Довлатов, головне — не додавати зла у світі…

Пізніше у сатиричній манері розписав власну версію спеціальної операції спецслужб по знищенню Росії, яка, за його версією, розпочалася ще у 1999 році (з моменту призначення наступником Єльцина Володимира Путіна) на очах у більшості населення.^[6]

Творчість

Написав п'єси (разом з Г. Голубенком та Л. Сущенком):

«Старі будинки»;
«Король скрипалів»;
«Подорож на Місяць».

Також вийшли друком

1989 — поезії «До запитання», «Одеса», «Маяк»;
1993 — «Старі будинки» — разом з Г. Голубенком і Л. Сущенком (п'єса та театральні пародії);
1995 — прозові твори «Пробудження»;
1996 — поезії «Коло», Одеса, «Астро-принт»;
1999 — збірник «Частка жарту — вибране з почутого»;
2003 — «Частка жарту» — разом з Маріанною Гончаровою;
2006 — «Частка жарту» — разом з Юлією Хаїт;
2011 — «Дідусь танцює на балконі…».

Родина

Дружина Юлія — є співавтором творів Валерія Хаїта.
Старший син — Хаїт Євген Валерійович, був чемпіоном Всесоюзного КВК 1987 року, один з авторів та учасників «Джентльмен-шоу» (помер 21 січня 2024 року)^[7].
Молодший син — Хаїт Ростислав Валерійович — автор, актор та продюсер Московського комічного квартету «Квартет І».