Херсонський Борис Григорович
Бори́с Григо́рович Херсо́нський (28 листопада 1950, Чернівці) — український клінічний психолог і психіатр, поет, перекладач. Кандидат медичних наук, доцент[3], у 1999—2015 роках завідувач кафедри клінічної психології Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. З 2016 р працює у Київському інституті сучасної психології та психотерапії (КІСПП), з жовтня 2017 р. — ректор інституту. У радянські часи був одним із членів одеського психоаналітичного гуртка, який згодом було офіційно зареєстровано в Україні як «Південно-Українське психоаналітичне товариство», головою якого Херсонський відтоді став. Один із найвідоміших російськомовних поетів України,[4] автор 15 поетичних книг російською мовою. На початку своєї мистецької кар'єри друкувався в емігрантській пресі, а з 1990-х років його збірки почали випускати видавництва Росії та України. Разом з тим, він займається громадською та політичною діяльністю — був депутатом Одеської міської ради. Член Українського ПЕН. ЖиттєписСім'я Херсонських із середини XIX століття жила в Одесі. Прадід Бориса Арон Херсонський, за його власними спогадами, був ветеринаром і жив на Ближніх Млинах, де мав власний будинок. Його син Роберт, дід Бориса, був направлений батьком до Німеччини для навчання в галузі медицини. Роберт писав вірші під псевдонімом «РаРо» і видав дві книги сатиричних віршів — «Вся Одесса в эпиграммах» і «Гудок» (1918). Учасник Другої світової війни, був начальником неврологічного госпіталю. По завершенні війни заснував в Одесі дитяче психоневрологічне відділення Психоневрологічного диспансеру. Також викладав в Одеському університеті та Одеському педагогічному інституті. Батько Бориса Григорій теж був учасником Другої світової війни і двічі був поранений. Він також писав вірші, як і його батько, і 1949 року видав збірку «Студенты», а 2004 року до 80-річчя Григорія Робертовича Херсонського було видано ще одну збірку — «Возвращение».[3] Борис Херсонський народився 28 листопада 1950 року в місті Чернівці в сім'ї лікарів[5] і письменників. Після завершення школи вступив на перший курс Івано-Франківського медичного інституту), звідки перевівся до Одеського медичного інституту,[3] який закінчив 1974 року.[5] На початку 1970-х років, ще під час навчання в інституті, Борис зацікавився психоаналізом, навчаючись під керівництвом доцента Є. А. Перельмутера. Тоді ж було організовано неофіційний психоаналітичний гурток, який працював до закриття Комітетом державної безпеки СРСР 1982 року. По закінченні медичного інституту Херсонського було за розподілом направлено психоневрологом в Овідіопольський район Одеської області, а потім — в Одеську обласну психіатричну лікарню № 1, де він завідував психологічною лабораторією, поєднуючи цю роботу з клінічною практикою. Херсонський працював в Одеській обласній психіатричній лікарні № 1 разом з Сергієм Дворяком. Неодноразово проходив спеціалізацію в Ленінградському науково-дослідному інституті неврології і психіатрії ім. В. М. Бехтерева (нині — Санкт-Петербурзький науково-дослідний психоневрологічний інститут ім. В. М. Бехтерева[ru]) в області психодіагностики і психотерапії. У 1983 захистив кандидатську дисертацію. Матеріали дисертації лягли в основу монографії «Пиктограмма как метод исследования личности в норме и при некоторых нервно-психических заболеваниях». Монографія багато разів перевидавалася, в останнє — 2003 року.[6] Херсонський друкувався в газетах Одеси. Перша публікація була в газеті «Вечерняя Одесса», де він взяв участь у дискусії з архітектором Євгеном Оленіним[ru] «Дерибасовская». Перші вірші були опубліковані в газеті «Комсомольская искра" — на тему так званої пушкінської Одеси, однак, за словами самого Херсонського, редагувалися радянською цензурою:
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Борис Григорович проходив спеціалізацію в Канаді та США, зокрема в Реджайнському університеті та балтиморському університеті Джонса Гопкінса, а також у психотерапевтичних центрах «Фонтанний будинок» (Нью-Йорк) і «Люди підтримують людей» (Балтимор). У ті часи почав відновлюватися психоаналітичний гурток, який було вже офіційно зареєстровано 2002 року як Південно-Українське психоаналітичне товариство. Херсонський у ті часи, поєднуючи свою професійну кар'єру та захоплення перекладом, підготував і видав уперше після початку перебудови монографію Зіґмунда Фройда «Тлумачення снів», а також здійснював наукове редагування російськомовних видань монографії Олівера Сакса «Людина, яка прийняла свою дружину за капелюх». 1996 року Херсонський влаштувався на роботу в Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, а з 1999 року очолив у ньому кафедру клінічної психології, де вперше в Одесі почали регулярно викладатися основи глибинної психології та психоаналізу. Відтоді Херсонський активно займається психологією, працює тренером-аналітиком і супервізором Української асоціації психоаналізу. Тривалий час викладав у Київському міжнародному інституті глибинної психології.[6] Полишив свою посаду в Університеті у вересні 2015 року. Зараз викладає в Інституті Психотерапії ім. Мойсея Вульфа. Був депутатом Одеської міської ради.[3] Творчість![]() Перші поетичні публікації Бориса Херсонського були в емігрантській пресі з середини 1980-х років. З початку 1990-х почав видаватися в Росії і Україні, в журналах «Слово-Word», «Арион», «Крещатик», «Октябрь», «Новый берег», «Новый мир», «Воздух», «Звезда», «Знамя» тощо. Автор чисельних поетичних книг, в тому числі:
У віці 64 років Борис Херсонський почав писати українською, але через відсутність україномовного середовища на початку страждала фонетика. Подолати цю проблему йому допомогли деякі практики:
До книги «Площадка под застройку», надрукованої у видавництві «Новое литературное обозрение», усі малюнки виконав одеський художник Олександр Ройтбурд.[3] Автор двох книг перекладів, літературної есеїстики.[5] Перекладає російською з англійської, української, білоруської і грузинської мов. Оригінальні вірші Херсонського перекладені багатьма мовами.[5] Визнання
Примітки
Посилання
Література та джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia