Хотовицький Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Хотовицький (11 (23) лютого 1872, Кременець — 19 серпня 1937, Москва) — священник Російської Церкви. Канонізований Російською православною церквою в 1994 році в лику священномученика; пам'ять — 7 серпня за юліанським календарем, а також у третю неділю після П'ятидесятниці, у день святкування Собору Галицьких святих. Сім'я та освітаНародився у сім'ї протоієрея, ректора Волинської духовної семінарії. Закінчив Волинську духовну семінарію (1891) та Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я (1895). Служіння у Північній АмериціЩе студентом академії подав прохання про направлення його в Алеутську та Північно-Американську єпархію. З 1895 року другий псаломщик у Свято-Микільській парафії Нью-Йорка. У 1896 році одружився з вихованкою петербурзького Павлівського інституту Марії Володимирівні Щербухіної. У тому ж році був висвячений на єрея єпископом Миколою (Зіоровим), який так відгукнувся про молодого псаломника: «Я побачив, що ти маєш ту іскру Божу, яка всяке служіння робить воістину справою Божою і без якої всяке звання перетворюється на бездушне і мертве ремесло…».[1]  Меморіальна дошка в пам'ять сщмч. Олександра, засновника і будівельника Свято-Миколаївського собору Нью-Йорка Служив настоятелем Свято-Микільської парафії, став ініціатором будівництва нового кафедрального собору, який урочисто освятив єпископ (майбутній Патріарх) Тихон 10 (23) листопада 1902 року. У літопис храму було внесено запис: «Засновано і створено цей кафедральний собор у місті Нью-Йорку, у Північній Америці, утриманням, турботами й працями найвизначнішого кафедрального протоієрея отця Олександра Хотовицького в літо від Різдва Христового 1902-е». У березні 1906 року був посланий із місією в Монреаль, де відслужив першу в історії цього міста православну літургію і взяв участь в організації парафії на честь святих апостолів Петра та Павла.  Вівтарна фреска із зображенням св. Олександра Хотовицького в Свято-Миколаївському соборі Нью-Йорка Активно займався місіонерською діяльністю, багато проповідував. Був головним редактором і одним з основних авторів журналу «Американський православний вісник», що виходив російською та англійською мовами. Брав участь у створенні Російського православного кафолічного товариства взаємодопомоги[ru] (ROCMAS): був його скарбником, першим секретарем, а потім головою. Під його керівництвом Товариство взаємодопомоги почало допомагати не тільки іммігрантам, а й русинам в Австро-Угорщині, македонським слов'янам, а в період російсько-японської війни 1904–1905 років — російським воїнам у Маньчжурії та військовополоненим у японських таборах. Учасник і секретар першого Всеамериканського собору Російської Православної Греко-Кафоличної Церкви в Америці в місті Мейфілді (5-7 березня 1907 року). Разом зі святим Олексієм Товтом[ru] сприяв переходу карпатських русинів, які жили в Північній Америці, з унії в православ'я. За його ініціативою на Східному узбережжі Сполучених Штатів було засновано 12 парафій, зокрема в Йонкерсі, Пассейку, Філадельфії та Вотервліті.[2] Був зведений у сан протоієрея. Служив у Північній Америці до 26 лютого 1914 року. Служіння у ФінляндіїУ 1914 році з ініціативи архієпископа Фінляндського Сергія (Страгородського) був переведений у Гельсінгфорс настоятелем Успенського собору та Свято-Троїцької церкви. Редактор-видавець журналу «Гельсингфорський парафіяльний листок», член Товариства ревнителів зближення Англіканської Церкви з Православною.[3] Служив у Фінляндії до 1917 року — в його пам'ять нині освячено каплицю при Успенському соборі.[1] НагородиНагороджений набедренником (1896), скуфією (1897), камилавкою (1899), палицею (1909) та золотим наперсним хрестом, орденами св. Володимира IV (1912) та III (1914) ступеня, св. Анни II (1906) та I ступеня.[3] Священник у МосквіЗ серпня 1917 року — ключар[ru] храму Христа Спасителя в Москві. Один із найближчих помічників святителя Тихона з управління Московською єпархією. Член Помісного Собору 1917—1918 років за обранням від кліриків Фінляндської єпархії. Брав участь у всіх трьох сесіях із незначними перервами. Член II, VI, VII, XX, XXIII відділів.[3] У 1918 році голова Братства при храмі Христа Спасителя. У 1919 році нагороджений митрою.[3] У травні 1920 року та у листопаді 1921 року заарештовувався за звинуваченням у викладанні Закону Божого дітям. Під час організованої владою кампанії з вилучення церковних цінностей на його квартирі відбувалися засідання священнослужителів та мирян, де було складено проєкт резолюції парафіяльної ради, в якому від влади вимагали гарантії, що пожертвування будуть справді використані на порятунок голодувальників, та висловлювали протест проти цькування в пресі церковних людей. Був заарештований і став одним із головних обвинувачених на другому московському процесі проти більш ніж ста священнослужителів та мирян, який проходив у листопаді-грудні 1922 року. На допитах тримався спокійно, намагався вигородити інших, але винним себе теж не визнавав. В останньому слові намагався захистити інших обвинувачених: "Прошу звернути увагу на тих, які були у мене на квартирі: одні з них люди похилого віку, а інші — зовсім молоді та ні в чому не винні… ". Був засуджений до позбавлення волі строком на 10 років із конфіскацією майна та поразкою у правах на 5 років. У жовтні 1923 року амністований, але вже восени 1924 року як «соціально шкідливий елемент» відправлений на трирічне заслання в Туруханський край. З посилання повернувся 1928 року. Був зведений у сан протопресвітера (документально факт не підтверджений). Допомагав Заступнику Патріаршого місцеблюстителя митрополиту Сергію (Страгородському) в управлінні церквою. У 1930-і роки настоятель храму Різоположення на Донській вулиці А. Б. Свєнціцький згадував:
Мученицька смерть17 червня 1937 року[4] був заарештований. Звинувачений в участі в «антирадянській терористичній фашистській організації церковників»;[5] розстріляний 19 серпня 1937 року; місце поховання — Донський цвинтар.[6] У 1994 році Архієрейський собор Російської православної церкви прославив його у лику святих. До 2012 року день його пам'яті відзначався у Фінляндії та Північній Америці 4 грудня, в день його канонізації.[1] З 2012 року день пам'яті священномученика Олександра відзначається в річницю його смерті, 19 серпня. Бібліографія[3]
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
