У наведеній нижче таблиці подано події, пов'язані із задумом і реалізацією американської наукової космічної програми «Аполлон»НАСА, зокрема хронологія польотів місій, запущених у рамках цієї програми, а також деякі інші події, які справили вплив на перебіг програми.
Хронологія подій програми «Аполлон»
1959 рік
Дата
Подія
02.01.1959
Вернер фон Браун висунув прогноз, за яким упродовж 10 найближчих років буде здійснено політ навколо Місяця[1].
19.01.1959
НАСА підписало остаточний контракт з компанією Rocketdyne Division, NAA на суму 102 млн дол. на проєктування й розробку однокамерного ракетного двигуна F-1 на рідкому паливі[2].
27.01.1959
Після консультацій з Міністерством оборони США НАСА сформулювало національну програму розробки космічних апаратів. Її основна ідея програми полягала в тому, що для кожної серії майбутніх космічних місій слід розробити єдиний ракетний носій, який завдяки цьому досягне високого рівня надійності, а система наведення та корисне навантаження можна буде змінювати відповідно до мети місії. Було описано чотири ракетні носії загального призначення: «Вега», «Центавр», «Сатурн» та «Нова». Перший ступінь ракети-носія «Нова» мав бути оснащений чотирма двигунами F-1, другий — одним двигуном F-1, а третій мав розміри міжконтинентальної балістичної ракети, але використовував рідкий водень як паливо. Ця ракета-носій мала стати першою в серії, здатній доставити людину на поверхню Місяця і безпечно повернути її на Землю в рамках місії за концепцією прямого злету[3].
02.02.1959
Назву ракети-носія змінено з «Юнона V» на «Сатурн», оскільки Сатурн — наступна планета після Юпітера. 3 лютого Рой Джонсон, директор Агентства з перспективних досліджень, затвердив цю назву[4].
НАСА оприлюднило план розробки ракет-носіїв Vega на наступне десятиліття. Пізніше його скасували, оскільки він мав надто багато спільного сильно велику схожість з ракетою «Аджена»)[6].
06.03.1959
Камера тяги двигуна F-1 успішно випробувана в статичному режимі[7].
Створено Комітет Джастроу з дослідження Місяця[10][11].
25–26.05.1959
Дослідницький керівний комітет встановив попередні пріоритети пілотованих космічних польотів: проєкт «Меркурій», балістичні зонди, супутник для дослідження навколишнього середовища, маневрений пілотований супутник, пілотована космічна лабораторія, місячний розвідувальний супутник, висадка на Місяць, розвідка Марса і Венери, висадка на Марс і Венеру.
02.06.1959
Перше тривале випробування (151,03 с) двигуна Rocketdyne H-1 для ракети «Сатурн»[9].
03.06.1959
Розпочато будівництво першого стартового комплексу для ракет «Сатурн».
18.06.1959
НАСА виділило 150 000 дол. на дослідження Командування ракетних військ армії США щодо програми дослідження Місяця на основі систем, що використовують ракету «Сатурн».
Літо 1959 року
Члени Космічної робочої групи[en] (STG) працювали над концепціями польотів на навколоземну та навколомісячну орбіти.
В Інструментальній лабораторії Массачусетського технологічного інституту за контрактом з НАСА розпочалося дослідження щодо проєктування систем наведення та управління для різних космічних місій.
28.09.1959
Алан Келет (Alan Kehlet) на засіданні Космічної робочої групи[en] представив пропозиції щодо багатомісної капсули для повернення астронавтів на Землю — лінзоподібний апарат, здатний безпечно доставити трьох членів екіпажу з Місяця на Землю зі швидкістю близько 36 000 футів на секунду.
21.10.1959
Президент США Дуайт Ейзенхауер оголосив про намір передати НАСА контроль над персоналом та об'єктами Відділу розробки та виробництва Управління балістичних ракет армії США[en]. Передача, яка підлягала затвердженню Конгресом, передбачала, зокрема, розробки ракети «Сатурн».
02.11.1959
Розпочато попереднє проєктування багатомісної капсули для навколомісячної місії з особливою увагою до використання капсули як тимчасової космічної лабораторії, кабіни для посадки на Місяць і зонда для дослідження далекого космосу[12]. Оголошено про передачу проєкту «Сатурн I» НАСА.
07.12.1959
ARPA та НАСА звернулися до Командування ракетних військ армії США з проханням підготувати інженерно-технічне та економічне обґрунтування нової конфігурації ракети «Сатурн» з другим ступенем, що складається з чотирьох двигунів на рідкому паливі (рідкий водень + рідкий кисень) (майбутній ступінь S-IV) та модифікованим третім ступенем «Центавр» (майбутній ступінь S-V)[13].
15.12.1959
Команда НАСА завершила розробку верхніх ступенів ракети-носія «Сатурн».
1960 рік
Дата
Подія
Початок 1960 року
За часів адміністрації Дуайта Ейзенхауера задумано продовження програми «Меркурій» — космічну програму, яка передбачала висадку людей на Місяць. Менеджер НАСА Ейб Сільверстайн[en] дав їй назву «Аполлон» на честь грецького бога світла, музики і Сонця[14].
Січень 1960 року
Компанія Chance Vought Corporation завершила незалежне секретне дослідження реалізованості пілотованого польоту на Місяць і повернення (MALLAR), яке фінансувалося компанією під керівництвом Томаса Долана (Thomas Dolan).
28.01.1960
Представлено 10-річний план НАСА на 1960—1970 роки[15].
01.02.1960
Управління балістичних ракет армії США[en] подало до НАСА результати дослідження під назвою «Програма дослідження Місяця на основі систем із ракетами-носіями „Сатурн“». Воно містило, зокрема, дослідження пілотованих посадок на Місяць.
Офіційні особи обговорили програму пілотованих космічних польотів, елементи якої були представлені Конгресу в січні. Центру космічних польотів імені Ґоддарда доручено визначити основні припущення, на які мають орієнтуватися всі групи під час подальшої розробки польоту на Місяць[16].
Чотири з восьми двигунів H-1 першого ступеня ракети-носія «Сатурн C-1» успішно пройшли статичні випробування в Редстоун-Арсеналі, пропрацювавши сім секунд.
26.04.1960
НАСА оголосило, що для побудови другого ступеня (S-IV) ракети-носія «Сатурн C-1» вибрано компанію Douglas Aircraft.
29.04.1960
На космодромі Редстоун Арсенал всі вісім двигунів H-1 першого ступеня ракети-носія «Сатурн C-1» вперше одночасно пройшли статичні випробування.
26.05.1960
У Космічному центрі імені Маршалла розпочато складання першого ракетного прискорювача «Сатурн» — SA-1.
31.05.1960
НАСА вибрало підрозділ Rocketdyne компанії NAA для розробки J-2 — ракетного двигуна на рідкому водні та рідкому кисні.
08.06.1960
У Центрі космічних польотів імені Маршалла (MSFC) успішно проведено повне статичне випробування восьми двигунів ракети-носія «Сатурн» тривалістю 110 секунд — найтриваліше на той час випробування.
15.06.1960
У Космічному центрі імені Маршалла успішно відбулася перша серія статичних випробувань першого ступеня ракети «Сатурн C-1»: вісім двигунів H-1 працювали протягом 122 с.
Заступник адміністратора НАСА Г'ю Драйден[en] анонсував програму «Аполлон» представникам різних галузей промисловості.
25–29.07.1960
Для програми пілотованих космічних польотів затверджено назву «Аполлон». Програма отримає таку назву на майбутній конференції з планів програм НАСА та промисловості[18].
13.08.1960
Здійснено перше фотогеологічне дослідження поверхні Місяця[19]. Завершено картографування армією можливих місць посадки на Місяць.
30.08.1960
Оголошено конкурс на розробку техніко-економічного обґрунтування програми.
01.09.1960
Створено офіс проєкту «Аполлон».
10.09.1960
НАСА підписало з підрозділом Rocketdyne компанії NAA контракт на розробку двигуна J-2 на суму приблизно 44 млн дол.
13.09.1960
США і ПАР підписали офіційну угоду про будівництво нової станції стеження за космічними апаратами в Крюгерсдорпі (поблизу Йоганнесбурга). Ця станція стане однією з трьох, оснащених для підтримання постійного зв'язку з місячними та планетарними космічними апаратами.
Опубліковано «Ортографічний атлас Місяця», який містив 5000 базових точок у поєднанні з найкращими доступними на той час фотографіями[20].
08.11.1960
Джона Кеннеді обрано президентом Сполучених Штатів[21]. Під час своєї перевиборчої кампанії він використовував аерокосмічні технології як символ національного престижу, пообіцявши, що США будуть «не „перші, але“, не „перші, а також“, не „перші, якщо“, а просто перші»[22].
29.11.1960
У Центрі космічних польотів імені Маршалла (MSFC) відбувся спільний брифінг щодо програм «Аполлон» і «Сатурн», у якому також узяли участь представники Космічної робочої групи[en] (STG). Максим Фаже[en] із Космічної робочої групи і директор Центру космічних польотів імені Маршалла Вернер фон Браун домовилися про розробку спільної програми STG-MSFC для здійснення пілотованої висадки на Місяць. Сфери відповідальності розподілили так: Центр — ракета-носій і висадка на Місяць; Робоча група — навколомісячна орбіта, висадка і повернення на Землю.
02.12.1960
Перший із нової серії статичних запусків ракети «Сатурн». Запуск визнаний успішним лише на 50 %.
Введено в експлуатацію транспортну баржу «Палемон» довжиною 180 футів, призначену для транспортування ракет-носіїв «Сатурн» від Центру космічних польотів імені Маршалла (MSFC) до мису Канаверал по воді.
29.12.1960
Компанія Grumman розпочала роботу над дослідженням концепції зустрічі на навколо місячній орбіті.
1961 рік
Дата
Подія
6–12.01.1961
Відбуваються перші засідання технічних груп зв'язку «Аполло», створених для координації обміну інформацією між центрами НАСА.
19.01.1961
Космічний центр імені Маршалла уклав контракти з компаніями Douglas Aircraft Company і Chance Vought Corporation на дослідження запуску пілотованих дослідних експедицій у місячний і міжпланетний простір з навколоземної орбіти.
20.01.1961
Джон Кеннеді склав присягу і став 35-м президентом США[23].
25.01.1961
Компанія Lockheed Aircraft Corporation отримала контракт від Центру космічних польотів імені Маршалла на дослідження можливості дозаправки космічного корабля на орбіті.
26.01.1961
Щоб дотриматися графіка виконання програми «Аполлон», Вернер фон Браун, директор Космічного центру ім. Маршалла, запропонував змінити ракету-носій «Сатурн C-1» з триступеневої на двоступеневу. Запланований третій ступінь (S-V) скасовано.
30.01.1961
Джон Кеннеді оголосив, що висуває Джеймса Вебба на посаду адміністратора НАСА, а Г'ю Драйдена[en] — на посаду його заступника. 9 лютого Сенат затвердив ці кандидатури, а 14 лютого вони склали присягу.
07.02.1961
Робоча група з пілотованої висадки на Місяць дійшла висновку, що пілотовану посадку на Місяць можна здійснити протягом найближчого десятиліття за концепцією зближення на навколоземній орбіті або прямого злету.
10.02.1961
Перше статичне випробування прототипу камери тяги для двигуна F-1, проведене підрозділом Rocketdyne Division.
У Космічному центрі імені Маршалла в Гантсвіллі відбувся перший політ моделі ракети-носія «Сатурн» (SA-1), установленої на статичному випробувальному стенді.
Квітень 1961 року
Компанія Douglas Aircraft Company повідомила, що створення повітряного транспорту для 2-го ступеня ракети «Сатурн C-1» (S-IV) є можливим.
06.04.1961
Під час статичного випробування двигуна F-1 досягнуто рекордного значення тяги для однокамерного двигуна.
12.04.1961
СРСР уперше запустив у космос людину: на космічному кораблі «Восток-1» у космос полетів Юрій Гагарін. Президент США Джон Кеннеді на черговій пресконференції сказав:
Вони (СРСР) створили великі ракети-носії, що дало їм змогу першими запустити супутник і першими відправити людину в космос. Я сподіваюся, що ми зможемо реалізувати наші плани цьогоріч, з належною увагою до проблеми життя людей, які беруть участь у цій програмі. Але ми відстаємо… <…> Ми не зможемо наздогнати їх одразу…".
20.04.1961
Джон Кеннеді надіслав службову записку віцепрезиденту Ліндону Джонсону, у якій попросив того з'ясувати стан американської космічної програми, а також інших програм, які могли б дати НАСА змогу надолужити згаяне[24][25].
05.05.1961
Перший суборбітальний пілотований політ американського астронавта: на космічному кораблі «Меркурій-Редстоун-3» («Фрідом-7») у космос злетів астронавт Алан Шепард[26].
Робоча група завершила розробку першого проєкту «Аполлон, фаза А: загальні вимоги до пропозиції щодо пілотованого космічного корабля та системи», що стало першим кроком на шляху до розробки специфікації космічного корабля. Основою планування навколомісячний політ.
13.05.1961
В СРСР видано указ «Про перегляд планів космічних об'єктів для досягнення цілей оборонного призначення». Указ установив датою першого запуску ракети Н-1 кінець 1965 року. Головному конструкторові Ради головних конструкторів[ru]Володимиру Челомею наказано зосередитися на ЛК-1[ru] — космічному апараті для пілотованого обльоту Місяця.
22.05.1961
Завершено другий проєкт технічного завдання на розробку вдосконаленого пілотованого космічного корабля, у який додано результати внутрішніх досліджень НАСА та досліджень підрядників щодо технічної здійсненності проєкту.
25.05.1961
Джон Кеннеді у Спеціальному посланні до Конгресу запропонував здійснити висадження людей на Місяць[27][28].
31.05.1961
Космічна робоча група[en] подала до штаб-квартири НАСА рекомендації щодо відбору й підготовки екіпажу для пілотованих польотів.
02.06.1961
Руйнування шлюзу на греблі Вілер нижче Гантсвілла на річці Теннессі перекрило запланований водний маршрут першого космічного ракетоносія «Сатурн» із Космічного центру імені Маршалла до мису Канаверал на баржі «Палемон»[29].
05.06.1961
Завершено будівництво величезного стартового комплексу «Сатурн I». Гігантська башта вагою 2800 т є найбільшою рухомою наземною спорудою в Північній Америці.
23.06.1961.
Припинена розробка ракети «Сатурн C-2». НАСА оголосило, що подальші зусилля будуть спрямовані на уточнення концепцій «Сатурн C-3» і «Нова». НАСА також оголосило, що ракета-носій «Сатурн C-1», здатна виводити на орбіту Землі десятитонний корисний вантаж, буде введена в експлуатацію в 1964 році.
26.06.1961
Щоб замінити баржу «Палемон» для транспортування ракети-носія «Сатурн» до мису Канаверал, НАСА придбало баржу YFNB ВМС США.
Липень 1961 року
Розпочалося придбання землі для Центру управління запусками (LOC), розташованого на північ від мису Канаверал, на острові Меррітт-Айленд.
Заступник адміністратора НАСА Роберт Сіманс[en] створив спеціальний комітет на чолі з його технічним помічником Ніколасом Головіним (Nicholas E. Golovin), який мав надати рекомендації щодо ракети-носія для програми «Аполлон». Це стало поворотним моментом у виборі рішення щодо концепції місії[30].
07.07.1961
Створено Групу з планування великих ракет-носіїв при Міністерстві оборони США та НАСА[31].
11.07.1961
Почалася серія статичних випробувань двигуна F-1 у повній комплектації.
20.07.1961
Група з планування великих ракет-носіїв офіційно розпочала свою роботу[32].
24.07.1961
Оголошено про зміни в конфігурації ракети-носія «Сатурн»:
C-1: ступені S-I та S-IV;
C-2: ступені S-I, S-II та S-IV;
C-3: ступені S-IB, S-II та S-IV.
28.07.1961
НАСА запросила 12 компаній подати 9 жовтня пропозиції на участь у тендері на головного підрядника космічного корабля «Аполлон»[33].
Серпень 1961 року
Завершено будівництво станції глибокого космосу в Хартбістхук, Південна Африка.
02.08.1961
НАСА оголосило, що проводить всебічне дослідження можливих місць запуску місячних космічних апаратів.
05.08.1961
Перший ракетоносій «Сатурн» (SA-1) розпочав водну подорож до мису Канаверал на військово-морській баржі «Компроміс» після об'їзду суходолом греблі Вілер.
09.08.1961
Для розробки системи наведення й навігації космічного корабля «Аполлон» НАСА вибрало Інструментальну лабораторію MIT.
14.08.1961
Перший «Сатурн I» прибув до мису Канаверал.
16.08.1961
Випробування ракетного двигуна F-1 у першій серії запусків повної системи польоту.
НАСА вибрало проєкт Максима Фаже[en] як основу на черговому конкурсі з фінансування розробки космічних кораблів.
23.10.1961
Капсула «Меркурій-Редстоун-3» («Фрідом-7»), у якій Алан Шепард здійснив перший суборбітальний космічний політ, передана до Національного музею авіації Смітсонівського інституту.
25.10.1961
Вибрано місце для статичних випробувань ракети «Сатурн».
Космічний центр імені Маршалла доручив компанії North American Aviation перепроєктувати другий ступінь ракети «Сатурн» (S-II), збільшивши кількість двигунів J-2 з чотирьох до п'яти.
17.11.1961
НАСА оголосило, що контракт на суму бл. 200 млн дол. на будівництво 20 першого ступеня (S-I) ракет-носіїв «Сатурн», подібних до тієї, що була успішно випробувана 27 жовтня, виграла корпорація Chrysler. Контракт діятиме до 1966 року, а поставка першої ракети-носія запланована на початок 1964 року.
27.11.1961
Оригінальний технічний опис космічного корабля «Аполлон» суттєво розширено[37].
28.11.1961
Контракт на розробку космічного корабля, здатного доставити людину на Місяць, виграла компанія North American Aviation.
Грудень 1961 року
У результаті тривалих обговорень вибрано конфігурацію ракети-носія «Сатурн C-5».
04.12.1961
Завершено роботу над технічним завданням проєкту «Аполлон».
15.12.1961
Підрядником для виробництва першого ступеня ракети «Сатурн C-5» призначено компанію Boeing.
НАСА оголосило, що контракт на модифікацію ступеня S-IV ракети «Сатурн» (заміна шести двигунів Pratt & Whitney на один двигун Rocketdyne J-2 виграла компанії Douglas Aircraft.
1962 рік
Дата
Подія
Січень 1962 року
Інженери компанії North American Aviation розпочали створення макетів для визначення елементів конфігурації Командного модуля[40].
Для Службового модуля «Аполлон» обрано рідке паливо.
05.01.1962
НАСА оприлюднило креслення тримісного космічного корабля «Аполлон», який використовуватиметься в програмі розробки місячної посадки.
11.01.1962
У посланні Конгресу про стан справ у країні президент США Джон Кеннеді сказав[41]:
Зі схвалення Конгресу, минулоріч ми розпочали велику нову справу в космічній галузі. Наша мета полягає не просто в тому, щоб першими висадитися на Місяці. <…> Наша мета полягає в розвитку нової галузі науки, торгівлі та співпраці, зміцненні позицій Сполучених Штатів та вільного світу.
15.01.1962
У Центрі пілотованих космічних польотів (MSC) створено Управління проєктом розробки космічного корабля «Аполлон» (ASPO)[42]. Керівником нового управління призначено Чарльза Фріка.
22.01.1962
Видано перше технічне замовлення на програму «Аполлон» на виготовлення макетів Командного та Службового модулів «Аполлон».
Лютий 1962 року
Проаналізовано дані аеродинамічної труби НАСА на предмет придатності ракети-носія «Літл Джо[en]» проєкту «Меркурій» до системи аварійного порятунку «Аполлон».
07.02.1962
На основі дослідження North American Aviation визначено, що оптимальним компонуванням рушійної установки Службового модуля є варіант з одним двигуном.
13.02.1962
НАСА і Lockheed Propulsion Company уклали контракт на створення ракети для системи аварійного порятунку космічного корабля «Аполлон»[43].
Відділ космічних та інформаційних систем компанії North American Aviation обрав корпорацію Marquardt[en] для проєктування й побудови реактивних двигунів для космічного корабля «Аполлон».
НАСА затвердило плани розробки ракети-носія «Літтл Джо II» для випробувань.
06.04.1962
North American Aviation обрала Thiokol Chemical Corporation для виробництва твердопаливних ракетних двигунів, які використовуватимуться для скидання рятувальної вежі корабля «Аполлон» у разі аварійного припинення запуску або під час планованого виконання місії.
11.04.1962
Президент США Джон Кеннеді призначив програмі «Аполлон» найвищий національний пріоритет (DX).
25.04.1962
Другий політ ракети-носія «Сатурн I» (SA-2)[44]. Перший політ у рамках проєкту «Хайвотер[en]».
11.05.1962
НАСА уклало контракт із General Dynamics/Convair на проєктування та виготовлення ракети-носія «Літл Джо[en], яка використовуватиметься для безпілотних суборбітальних випробувальних польотів космічного корабля «Аполлон».
26.05.1962
На космодромі Едвардс і Каліфорнії двигун F-1 уперше запущений на повну потужність протягом 2,5 х.
29.05.1962
Затверджено концепцію мобільної пускової установки для ракети «Сатурн C-5».
Червень 1962 року
П'ять вчених НАСА, одягнених у скафандри, завершили в підрозділі компанії Rocketdyne аналіз можливості обслуговування компонентів ракети J-2 в космосі.
07.06.1962
Вернер фон Браун оголосив на брифінгу, що інженери Центру космічних польотів імені Маршалла (MSFC) погодилися, що найкраща конценція польоту людини до Місяця — зустріч на навколомісячній орбіті (траса Кондратюка). Цей висновок став фіналом дворічних обговорень.
16–22.06.1962
Результати попереднього розслідування North American Aviation показали, що якщо використовувати у Командному модулі атмосферу зі 100-відсоткового кисню, це дало б змогу заощадити близько 13,5 кг ваги і спростити управління.
Липень 1962 року
НАСА обрало для розробки космічного скафандра «Аполлон» підрозділ Hamilton Standard корпорації United Aircraft Corporation.
Ухвалено контракт з Armour Research Foundation на дослідження умов на поверхні Місяця. Попередні дослідження вказували на те, що поверхня Місяця може бути дуже твердою.
Листопад 1962 року
Розпочалося будівництво комплексу Центру управління запусками (LOC).
НАСА оголосило про вибір компанії Grumman Corporation як підрядника, який розроблятиме Місячний екскурсійний модуль[45].
16.11.1962
Третій політ ракети-носія «Сатурн I» (SA-3)[46]. Другий політ у рамках проєкту «Хайвотер[en]».
1963 рік
Дата
Подія
Лютий 1963 року
Компанія Grumman розпочала виготовлення моделі LEM у масштабі однієї десятої для випробувань на розділення ступенів.
Довжину адаптера космічного корабля та адаптера «Сатурн V» було збільшено з 8,077 до 8,89 м.
23.07.1963
Заступником помічника адміністратора з питань пілотованих космічних польотів замість тодішнього помічника адміністратора Брейнерда Голмса[en] призначено Джорджа Мюллера.
Компанія Grumman побудувала повномасштабну картонну модель Місячного екскурсійного модуля (LEM) для аналізу проблем геометрії кабіни, зокрема розташування дисплеїв.
Наступний президент США Ліндон Джонсон видав указ про перейменування космодрому і мису Канаверал на честь Кеннеді[52].
Вересень 1963 року
Завершено будівництво власної будівлі Центру пілотованих космічних польотів. У 1973 році після смерті Ліндона Джонсона Конгрес США перейменував центр на його честь, і відтоді він називається Космічний центр імені Ліндона Джонсона.
24.10.1963
Вибір місця посадки Місячного екскурсійного модуля (LEM).
Жовтень 1963 року
Ухвалено рішення використовувати для всіх пілотованих польотів на навколоземну орбіту ракету «Сатурн IB» — модернізовану версію «Сатурн I».
Завершено будівництво двох із трьох пускових майданчиків, А і В, стартового комплексу космодрому на мисі Канаверал.
20.01.1966
Здійснено місію A-004 — п'ятий політ ракети-носія «Літл Джо II[en]», четверте випробування системи аварійного порятунку в польоті[68].
26.02.1966
Запуск AS-201[69] — перший безпілотний запуск у рамках програми, суборбітальний політ до Атлантичного океану. Цілі: перевірка структурної цілісності ракети-носія і корисного вантажу, розділення ступенів, перевірка роботи бортових систем ракети-носія, запуск корисного вантажу, перевірка бортових систем космічного корабля, надійність теплозахисту і робота допоміжних наземних об'єктів. Унаслідок збою під час найбільшого нагрівання теплозахисного щита не вдалося отримати інформацію про роботу абляції під час входу в атмосферу.
05.07.1966
Запуск AS-203[70]. Космічного апарата на борту не було. Метою запуску було оцінити роботу відсіку інструментів в орбітальному польоті, отримати інформацію про роботу систем охолодження й вентиляції, переміщення рідин і передавання тепла в паливних баках, роботу систем орієнтації та терморегулювання, системи управління польотом, а також зібрати дані щодо поведінки рідкого водневого палива на орбіті, щоб переконатися в необхідності передбачити можливість перезапуску S-IVB.
25.12.1966
Запуск AS-202[71][72][73]: суборбітальний політ Командно-службового модуля до Тихого океану. Ступінь S-IVB була визнана придатною для пілотованих польотів.
Запуск «Аполлона-4»[75]. Перший випробувальний 8,5-годинний політ ракети «Сатурн V», виведення безпілотного космічного апарата на високу навколоземну орбіту; демонстрація повторного запуску двигуна S-IVB; перевірка теплового екрана з моделюванням швидкості й кута траєкторії повернення з Місяця.
22–23.01.1968
Запуск «Аполлона-5»[76]. Безпілотне випробування ракети-носія «Сатурн IB» в навколоземному орбітальному польоті. Демонстрація рухову установку для зльоту й спуску, пілотування ракетою-носієм, перший запуск корабля з Місячним модулем, 11-годинна місія для його випробовування.
08.02.1968
Ухвалено рішення відмовитися від другого безпілотного польоту Місячного модуля «Аполлона»[77].
04.04.1968
Запуск «Аполлона-6»[78]. Останній безпілотний запуск за програмою «Аполлон». 10-годинна місія з метою визначити, у яких умовах відбуватимуться пілотовані польоти. Оцінювання «Сатурна V» на предмет здійснення пілотованих польотів. Другий політ «Сатурна V» без екіпажу, спроба демонстрації переходу на траєкторію польоту до Місяця та переривання польоту з використанням двигуна Службового модуля; три відмови двигуна, зокрема невдалий перезапуск S-IVB. Контролери польоту використовували двигун Службового модуля для повторення профілю польоту «Аполлона-4».
11–22.10.1968
Запуск «Аполлона-7»[79]. Екіпаж: Воллі Ширра, Волтер Каннінгем, Донн Ейсел. Перший пілотований космічний політ у рамках програми «Аполлон». 11-денний політ навколоземною орбітою з метою відпрацювання та комплексних випробовувань Командного модуля, а також дослідження командно-вимірювального комплексу. Перша пряма телевізійна трансляція з орбіти, здійснена пілотами.
21—27.12.1968
Запуск «Аполлона-8»[80]. Екіпаж: Френк Борман, Джеймс Ловелл, Вільям Андерс. Перший пілотований політ «Сатурна V». Перший в історії людства обліт Місяця. Командно-службовий модуль за 20 годин здійснив 10 обертів навколомісячною орбітою.
03–13.03.1969
Запуск «Аполлона-9»[81]. Екіпаж: Джеймс Макдівітт, Девід Скотт, Рассел Швайкарт. Другий пілотований політ «Сатурна V». Імітація польоту на Місяць на навколоземній орбіті. Перший пілотований політ Командно-службового і Місячного модулів на навколоземній орбіті. Відпрацювання перебудови корабля і маневрів, які виконуватимуться на навколомісячній орбіті у подальших місіях. Перевірка портативної системи життєзабезпечення, яка використовуватиметься на поверхні Місяця.
Запуск «Аполлона-12»[84]. Екіпаж: Чарлз Конрад, Річард Гордон, Алан Бін. Друга посадка, здійснена в Океані Бур за 200 м від космічного корабля «Сервеєр-3», який приземлився там за 2,5 року до того. Астронавти демонтували деякі деталі цього апарата і привезли їх на Землю. Крім того, вони зібрали 34,30 кг місячних порід і привезли їх на Землю. Тривалість перебування астронавтів на поверхні Місяця — 7 год 45 хв.
11–17.11.1970
Запуск «Аполлона-13»[85]. Екіпаж: Джеймс Ловелл, Джон Свайгерт, Фред Гейз[en]. Третя спроба посадки Місяць. 14 квітня на відстані 330 000 км від Землі вибухнув кисневий балон і вийшли з ладу два з трьох паливних елементів, які забезпечували електропостачання відсіку екіпажу Командного модуля. Вийшли з ладу маршовий двигун і системи життєзабезпечення Службового модуля. Робочим залишився лише Місячний модуль, і екіпаж використав його як «рятувальну шлюпку» для повернення на Землю: траєкторію польоту вдалося скоригувати за допомогою двигуна цього модуля. Облетівши Місяць, астронавти успішно повернулися на Землю. Місію охарактеризували як «успішна невдача»[86].
31.01–09.02.1971
Запуск «Аполлона-14»[87]. Екіпаж: Алан Шепард, Стюарт Руса, Едгар Мітчелл. Третя посадка на Місяць. Здійснена у формації Фра Мауро[en], розташованій на північний схід від Океану Бур. Упродовж польоту виконана велика дослідна програма, яка переважала за обсягом місії «Аполлон-11» і «Аполлон-12». Тривалість перебування астронавтів на поверхні Місяця — 9 год 21 хв. На Землю привезено 42,80 кг місячних порід.
26.07–07.08.1971
Запуск «Аполлона-15»[88]. Екіпаж: Девід Скотт, Альфред Ворден[en], Джеймс Ірвін. Перший політ із розширеним Місячним модулем і місячним автомобілем, який потім використовувався також у місіях «Аполлон-16» і «Аполлон-17». Місячний модуль приземлився в районі Гедлі-Апенніни[en], розташованому поблизу Моря Дощів. Тривалість перебування астронавтів на поверхні Місяця — 18 год 33 хв. На Землю привезено 76,70 кг місячних порід.
Запуск «Аполлона-17»[90]. Єдиний нічний запуск «Сатурна V». Місячний модуль здійснив посадку в регіоні Таурус-Літтроу[en]. Третій політ із місячним автомобілем. Перший геолог на Місяці. Остання висадка людей на Місяць. Тривалість перебування астронавтів на поверхні Місяця — 22 год 02 хв. На Землю привезено 110,40 кг місячних порід.
