Церква Собору Пресвятої Богородиці (Великополе)

Зовнішні відеофайли
Зовнішні відеофайли
Пожежа в церкві с. Великополе
	сюжет у новинах каналу ZIK
	відео від каналу «24 канал»

**Церква Собору Пресвятої Богородиці**
Церква Собору Пресвятої Богородиці
	49°52′30″ пн. ш. 23°43′44″ сх. д. / 49.875° пн. ш. 23.728888888889° сх. д.
Тип	церква і пам’ятка архітектуриd
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України
Країна	Україна
Розташування	Великополе
Матеріал	дерево
Будівництво	1781
Стан	зруйнована
	Церква Собору Пресвятої Богородиці (Великополе) (Львівська область)
	Церква Собору Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

Церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Великополе — дерев'яна церква у селі Великополе Яворівського району Львівської області України. Зведена у 1781 році, мала статус пам'ятки архітектури національного значення (охоронний № 1448)^[1]. Згоріла у 2015 році.

Настоятелями церкви у Великополі у різні роки служили Орест Коновалець, стрий Євгена Коновальця, та Микола Вояковський, племінник дружини Михайла Грушевського Марії Вояковської.

Історія

Непрямі згадки про церкву у селі Великополе сягають початку XVI століття, коли в історичних документах згадується священник, що платив податок у розмірі 15 грошей^[2]. У другій половині XVI століття священником у Великополі був о. Іван Сай, якому 1578 року король Стефан Баторій підтвердив право на володіння парафією, а у 1634 році король Владислав IV підтвердив аналогічні привілеї для нащадків Івана Сая.

У 1781 році коштом настоятеля та місцевої громади збудували церкву Собору Пресвятої Богородиці та дзвіницю^[3]^[4]. Церква була греко-католицькою, підпорядковувалася Янівському деканату. В останній третині XIX століття будівля церкви була в поганому стані. У 1890 році відновили церковні розписи, відремонтували дзвіницю та церковний паркан^[5]. Церква, як і село, значно постраждала за Першої світової війни, із дзвіниці на військові потреби були реквізовані дзвони^[6].

Після Другої світової війни, за радянської влади церква у Великополі не діяла. Храм відкрили для богослужінь лише наприкінці 1980-х років, проте церкву під свою юрисдикцію взяла Українська православна церква Московського патріархату. Втім, греко-католицька громада у селі була досить значною, тому домоглася через суд дозволу на почергове проведення богослужінь у єдиній в селі церкві^[7].

У 1979 році постановою Ради міністрів УРСР «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави» № 442 від 6 вересня 1979 року ці будівлі внесли до реєстру пам'яток архітектури національного значення.

Ввечері 14 червня 2015 року церква Собору Пресвятої Богородиці згоріла^[8]. За фактом пожежі міліція відкрила кримінальне провадження^[7]. Місцеві мешканці, розділені на греко-католицьку та православну парафії, ймовірною причиною пожежі вважали зумисний підпал, а мотивом — помсту однієї парафії іншій^[7].

У 2016 році православна громада села Великополе перейшла з Московського до Київського патріархату. Того ж року митрополит УПЦ КП освятив наріжний камінь на місці будівництва нової церкви^[9]^[10].

Настоятелі церкви

1766 — після 1789 — Іван Янівський^[2]
близько 1805 — Павло Лопушанський^[3]
1816 — до 1849 — Тома Варапучинський^[3]
1849 — близько 1853 — Михайло Геровський^[3]
1860 — між 1880 і 1892 — Молчановський^[5]
близько 1883 — М. Харкавий^[5]
не пізніше 1892 року — Лев Луцький^[5]
1891—1892 — Іван Безушко^[5]
між 1892 і 1894 — Михайло Яцкевич^[6]
1894—1900 — Микола Стрільбицький^[6]
1900 — після 1909 — Орест Коновалець, стрий Євгена Коновальця, першого голови ОУН, одного з ідеологів українського націоналізму^[6]
не пізніше 1914 — Олексій П'ясецький, загинув у Першій світовій війні, ймовірно, у таборі «Талергоф»^[6]
1914—1915 — Ю. Дудкевич^[6]
до жовтня 1918 — Володимир Михайлишин^[11]
1920—1927 — Юліан Бачинський^[11]
1927—1932 — Микола Вояковський^[11]^[12], племінник дружини Михайла Грушевського Марії Вояковської^[12]
1932—1939 — Степан П'ясецький^[12]

Опис

Церква дерев'яна, тризрубна, однобанна, в архітектурному плані належить до галицької школи народної архітектури^[4]. Зруби квадратні у плані, центральний увінчаний масивною банею із маківкою на невеликому восьмерику, бічні зруби вкриті двосхилим дахами. Будівля церкви оперезана піддашшям, що спирається на випуск вінців^[4].

В інтер'єрі церкви зберігався старовинний іконостас XVIII століття.

Дзвіниця

Дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці у Великополе зведена 1781 року і також має статус пам'ятки архітектури національного значення (охоронний № 1448/2). Дзвіниця розташована на захід від церкви, мурована, двоярусна, має вигляд тріумфальної арки^[4].

Галерея

Церква
Вхід до церкви
Вікно церкви
Дзвіниця

Примітки

↑ ПИКУ, 1987, с. 344.
↑ ^а ^б Лаба, 2000, с. 12.
↑ ^а ^б ^в ^г Лаба, 2000, с. 13.
↑ ^а ^б ^в ^г ПГиА УССР, 1985, с. 230.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Лаба, 2000, с. 15.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Лаба, 2000, с. 16.
↑ ^а ^б ^в Оксана Лабойко (15 червня 2015 року). Унікальну церкву XVIII століття на Яворівщині спалили, - селяни. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 квітня 2020 року.
↑ Оксана Панчишин (15 червня 2015 року). На Яворівщині згоріла дерев'яна церква XVIII століття. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 20 квітня 2020 року.
↑ Парафія на Яворівщині втекла від Онуфрія до Філарета. varianty.lviv.ua. «Варіанти». 2 грудня 2016 року. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 20 квітня 2020 року.
↑ Високопреосвященний митрополит Димитрій звершив чин освячення наріжного каменя храму Собору Пресвятої Богородиці с. Великополе Яворівського району. gradleva.com. Православна церква України. Львівсько-Сокальська єпархія. Архів оригіналу за 31 січня 2017. Процитовано 20 квітня 2020 року.
↑ ^а ^б ^в Лаба, 2000, с. 17.
↑ ^а ^б ^в Лаба, 2000, с. 19.

Джерела

Лаба В. Історія села Великополе (від найдавніших часів до 1939 року). — Л., 2000. — 28 с.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Ил. справоч.-каталог). В 4-х т / Жариков Н.Л. (гл. ред.), Логвин Г. Н. (отв. ред.), Гованюк Е. М., Кравец И. М., Могытыч И. Р., Трегубова Т. А. и др. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. Львовская область; Николаевская область; Одесская область; Полтавская область; Ровенская область. — 337 с. — 8000 прим. (рос.)
Памятники истории и культуры Украинской ССР (каталог-справочник) / АН УССР. Ин-т истории; Украинское общество охраны памятников истории и культуры; Редкол.: П. Т. Тронько (гл. ред.) и др. — К. : Наукова думка, 1987. — 735 с. — 13500 прим.