Цісарсько-королівська артилерія (Австро-Угорщина)

Цісарсько-королівська артилерія (Австро-Угорщина) (нім. Österreichisch-Ungarische Artillerie) була складовою частиною Збройних сил Австро-Угорської імперії (нім. Österreichisch-Ungarische Landstreitkräfte).

У мирний час артилерія складалась з:

• Польової артилерії
• Фортечної артилерії
• Гірської артилерії
• Технічної артилерії (нім. Technische Artillerie) (артилерійські арсенали)
• Артилерійських навчальних закладів, полігонів.

У підрозділах ц.к. артилерії Ландверу польова артилерія складалась з восьми полків польових гармат і восьми полків польових гаубиць, а у к. Ландвері (Гонвед) було вісім полків польових гармат і один мобільний дивізіон кінної артилерії. Основним виробником польових гармат з високими технічними характеристиками була компанія «Шкода» у Плзені. Це дозволило їх використовувати без значних модернізацій до кінця війни, хоча через довоєнну економію на початок війни резерв гармат був доволі обмеженим. До польової артилерії належали: гармати

Фортечна артилерія використовувалась на обладнаних позиціях для захисту фортифікацій в час ворожого наступу. На час війни було прийнято на озброєння декілька нових типів важких гармат.

До фортечної і облогової артилерії належали: гармати

Під час війни гірська артилерія була озброєна доволі різнотиповими гарматами. Доволі значна частка гармат була застарілою без компенсаторів віддачі. На Італійському фронті у Східних Альпах зокрема ще застосовувалась бронзова 65-мм гірська гармата зразка 1861 року.

До гірської артилерії належали: гармати

Технічна артилерія займалась теорією розвитку артилерії, підготовкою артилерійських інженерів. Вони розробляли технічні вимоги для розробки нових артилерійських систем, матеріалів для гарматних цівок, вибухових матеріалів, пороху. Артилерійський арсенал у Відні складався з артилерійської фабрики, складу для необхідних матеріалів, відділу підготовки спеціалістів для виробництва і прийомної комісії вироблених гармат. Фабрика амуніції і артилерійського спорядження знаходилась У Нойштадті, фабрики пороху у Блюменау, Любляни.

Поміж 1874—1896 роками проводились 4-6 тижневі прискорені курси підготовки артилеристів. З 1896 почали проводити трьохмісячні курси польової артилерії на полігонах біля міст угорського Тата, трансильванських Сібіу, Ліпова. Новий центральний полігон на 6000 гектарах заклало військове міністерство 1901 біля угорського міста Hajmáskér у комітаті Веспрем з казармами для 250 офіцерів, 2200 вояків, 1120 коней. Тут вопробовували польову і фортечну артилерію.

• Łukasz Chrzanowski: Artyleria Austro-Węgierska 1860—1890. FORT, Przemyśl 2008, ISBN 978-83-923657-7-8, (Architectura et ars militaris 16) (поль.)
• Erwin Anton Grestenberger: K.u.k. Befestigungsanlagen in Tirol und Kärnten 1860—1918. Verlag Österreich u. a., Wien 2000, ISBN 3-7046-1558-7 (нім.)
• M. Christian Ortner: Die österreichisch-ungarische Artillerie von 1867 bis 1918. Verlag Militaria, Wien 2007, ISBN 978-3-902526-12-0 (нім.)