Народився в селі Авдіївка, Чернігівська область, у селянській сім'ї Федора Чепурного і Софії (до шлюбу Лазаренко)[1][2].
Після закінчення школи працював у городнянській районній газеті «Сільські новини», де став спершу кореспондентом, а згодом — відповідальним секретарем. Потім вступив до Київського університету імені Т. Шевченка на факультет журналістики. В університеті випускав стінгазету «Слово-зброя», був обраний студентським деканом, став співініцатором рокитнянського експерименту - заміни на місяць усіх працівників редакції районної газети студентами факультету журналістики (Рокитне Київської області). Після армії продовжив навчання, але п'ятий курс закінчив заочно. На п'ятому курсі пішов працювати в редакцію газети «Комсомольський гарт» (Чернігів).[1]
Із «Комсомольського гарту» перейшов до «Молоді України» власкором по Чернігівській і Сумській областях та керував прес-службою представника Президента в Чернігівській області за часів Кравчука. За часів президента Кучми працював вченим секретарем Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського, де, зокрема, упорядкував перші після другої світової війни «Наукові записки».
Член Народного Руху України з 1989 року[3]. На установчих зборах чернігівського обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка 15 січня 1989 року всупереч лінії обкому компартії був обраний головою[4].
Разом із Петром Антоненком заснував газету «Сіверщина»Сіверщина (газета), 7 років був її редактором. Очолював чернігівську газету «Просвіта», ініціатор створення газети «Біла хата»[5].
Під час декомунізації 2016 року — радник голови обласної державної адміністрації з цих питань, керівник експертної групи обласної комісії з питань декомунізації[6][7].Власний кореспондент газети "Голос України" по Чернігівській області.
Автор книг публіцистики «Акурайку», «В осім барку»[8], дослідження з історії відродження Чернігівської єпархії (у співавторстві) "Цеглинка для рідного храму"[9], "Сто днів Широкої війни" [10], видавець та редактор біля 20 книг з краєзнавства, художньої літератури. Зокрема, в заснованому Василем Чепурним видавництві "Редакційно — видавничий центр «Сіверщина» вийшли книги «Сіверщина Incognita»[11], Олександра Волощука «Автостопом на край світу»[12], «Голодомор 1932—1933 рр в Україні очима дослідників і свідків: Чернігівщина», «Державотворчий потенціал української соборності».
Член Товариства письменників і журналістів імені І.Франка. Уповноважений Центрального проводу Народного Руху з питань культури, духовності та інформаційної політики.
9 червня 2019 року[13] розгнівав мережу начебто расистськими висловлюваннями[14] та потрапив у скандал[15]. Це сталося після того як кореспондент газети Верховної Ради обізвав Жана Беленюка «негром», а Володимира Зеленського «євреєм-клоуном».[16] Редакція газети «Голос України» не підтримала позицію Василя Чепурного[17],
а його акаунт у Фейсбуці був заблокований.[18] Під натиском громадської думки редакція газети «Голос України» попросила вибачення за «позицію» свого кореспондента.[19] Триразовий чемпіон Європи (2016, 2014, 2012), заслужений майстер спорту України Беленюк Жан Венсанович відповів на расистську образу:[20] Скандал завершився висновком спільного засідання правління та комісії з журналістстської етики Чернігівської обласної організації Національної Спілки журналістів, де визнано відсутність расистських висловлювань.
↑КУХАРУК, Роман. ВАРТІСНА ПУБЛІЦИСТИКА. Всеукраїнська творча спілка "Літературний форум". Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 26 червня 2017.
↑Титли і коми. discursus.com.ua. Процитовано 30 грудня 2023.
↑Ухвала Комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка від 28 квітня 2023 «Про присудження Премії імені Івана Огієнка 2023 року»
