Черкасов Олексій Тимофійович

Черкасов Олексій Тимофійович
Народився	20 травня (2 червня) 1915(1915-06-02) село Потапово, Даурська волость, Єнісейська губернія
Помер	13 квітня 1973(1973-04-13) (57 років) Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Поховання	Сімферопольске міське кладовище
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Діяльність	прозаїк, драматург
Alma mater	Красноярський агропедагогічний інститут
Знання мов	російська
Мова творів	російська
Роки активності	1934—1972
Жанр	повість, роман, оповідання
У шлюбі з	Поліна Дмитрівна Москвітіна
Нагороди
Сайт: cherkasov-moskvitina.ru

Олексій Тимофійович Черкасов (нар. 20 травня (2 червня) 1915(19150602), село Потапово, Даурська волость, Єнісейська губернія — пом. 13 квітня 1973, Сімферополь, Крим) — радянський письменник-прозаїк і драматург.

Народився 1915 року в селі Потапово Даурської волості (нині затоплена Красноярським водосховищем) Єнісейської губернії в селянській родині. Отроцтво і юність провів у дитячих будинках Мінусінська і Курагіно. Писати почав в юності — спочатку вірші, потім створив п'єсу. У 1934 році опублікував п'єсу «За життя», яку згодом поставили в Мінусинському драматичному театрі.

Серед вихованців Курагінської комуни Олексія Черкасова направили на навчання до Красноярського агропедагогічного інституту. Не закінчивши його, після двох років навчання, поїхав за комсомольським закликом у Балахтинський район, щоб проводити колективізацію. Працював агрономом у колгоспах Красноярського краю та Північного Казахстану.

У 1937 році Черкасова заарештували в Казахстані за необґрунтованим звинуваченням «як турецького шпигуна» і відправили будувати Волго-Донський канал. Винним себе він так і не визнав. Через три роки в'язниці і таборів, 1940 року, його звільнили, зняли судимість і навіть виплатили компенсацію за весь час ув'язнення. У ці роки були втрачені рукописи двох перших, незакінчених і загублених, романів Черкасова «Крижаний покрив» і «Світ, як він є»^[1].

У 1942 році Черкасова знову заарештували, він відбував тюремне ув'язнення в Мінусинській, Абаканській і Красноярській в'язницях. Його збиралися розстріляти, але визнали неосудним і відправили на примусове лікування в Красноярську психіатричну лікарню. Цензор НКВС Поліна Дмитрівна Москвітіна за службовим обов'язком читала листи Олексія до матері та за ними закохалася в нього. Дівчина не побоялася прийти до психлікарні познайомитися з Олексієм Черкасовим, а незабаром і домогтися його звільнення. У 1943 році Черкасова відправили до Мінусинська, де він одружився з Москвітіною^[2].

З осені 1946 року Черкасови жили в Красноярську. Перша книга повістей і оповідань Черкасова «В стороне сибирской» вийшла 1949 року в Москві у видавництві «Советский писатель». У 1969 році Олексій Черкасов переїхав із сім'єю до Сімферополя.

Помер 13 квітня 1973 року. Похований на Сімферопольському міському кладовищі Абдал.

• Орден «Знак Пошани» (28 жовтня 1967).

• «Крижаний покрив» (1933—1934);
• «Ліка» (1939);
• «Світ, як він є» (1940—1941);
• «В сторони сибірській» (1949);
• «День починається на Сході» (1949);
• «Хміль» (1961);
• «Ластівка» (1962);
• «Шумейка» (1962);
• «Чорна тополя» (у співавторстві з П. Москвітіною, 1969);
• «Кінь рудий: Сказання про людей тайги» (у співавторстві з П. Москвітіною, 1972).

• У Сімферополі на будинку за адресою вулиця Самокиша, 14, де письменник жив з червня 1969 року і до своєї смерті встановлено меморіальну дошку. Відкрита 12 червня 2012 року.
• У Красноярську на будинку, де жив письменник у 1990 році встановлено меморіальну дошку^[3].
• Коло села Таяти Красноярського краю встановлено пам'ятний камень з написом: «Земляку Олексію Черкасову, який присвятив „Сказання про людей тайги“ дивовижній природі Красноярського краю і розповів світові про те, як історично складався сильний сибірський край».