Чеслав Рибінський

Чеслав Рибінський
Чеслав Рибінський
Народився	1 листопада 1872 ; Добжелін, Ґміна Жихлін, Кутновський повіт, Лодзинське воєводство, Республіка Польща
Помер	1 жовтня 1928 (55 років) ; Варшава, Польська Республіка
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Республіка Польща
Діяльність	офіцер
Знання мов	польська
Військове звання	бригадний генерал
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Чеслав Людвік Рибінський (пол. Czesław Ludwik Rybiński) (нар. 1 листопада 1872, Добжелін - 1 жовтня 1928 Варшава) - бригадний генерал інженер Польської армії.

З біографії

Його батько був січневим повстацем. Після закінчення школи в Скопіні біля Рязані в 1892 р. вступив до царської армії. Він був учасником військової експедиції, яку Росія посилала придушити Боксерське повстання. Поступово він просувався по службі і у 1914 році отримав звання підполковника. Паралельно він навчався в Миколаївській академії технічних наук в Санкт-Петербурзі, а після закінчення університету був направлений на територію Далекого Сходу на військову службу. Тут він брав активну участь у житті місцевої польської громади.

Під час Першої світової війни він бився на Кавказькому фронті, був командувачем інженерної частини фортеці Ерзурум. У 1918 році виїхав до Одеси, де став лідером Союзу військових поляків Польського військового союзу. Потім, в чині полковника, він командував підрозділом полковника Рибинського, який потрапив на схід і попрямував до Львова. Після від'їзду 21 листопада 1918 р. з Ярмолинців підрозділ воював в нерівній битві з українцями під Микулинцями і там був розбитий. Чеслав Рибінський, разом з іншими, був узятий у полон і був ув'язнений до червня 1919 року, коли в'язниця була знищена під час боїв на заході Галичини.

Після здобуття Польщею незалежності він очолював Департамент технічної військової служби. 8 серпня 1920 р. очолив інженерно-саперське командування [Головне командування польської армії (1919 р.]). На цій посаді, 30 липня 1920 р., він отримав звання генерал-лейтенанта ^[2]. У серпні 1920 року під час Варшавської битви він керував фортифікаційними роботами на передньому плані Варшави. 22 вересня 1920 призначений помічником керівника Департаменту II Міністерства військових справ.^[3]. 1 жовтня 1924 року він став членом Трибуналу Службовця, що розглядав справи Офіційного апеляційного суду.

30 квітня 1925 року він пішов у відставку, жив у Варшаві ^[4]. Нагороджений рядом урядових нагород і відзнак.

Він помер від раку легенів у віці 56 років і був похований на Повонзківський цвинтар у Варшаві.

Примітки

↑ ^а ^б ^в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
d:Track:Q96022943
↑ Dziennik Personalny Ministra Spraw Wojskowych z 11 sierpnia 1920 r., Nr 30, s. 693.
↑ Dziennik Personalny Ministra Spraw Wojskowych z 6 października 1920 r., Nr 38, s. 963.
↑ Dziennik Personalny Ministra Spraw Wojskowych z 29 marca 1925 r., Nr 37, s. 175.

Джерела

Dzienniki Personalne Ministra Spraw Wojskowych.
Roczniki oficerskie 1923 i 1924.
Tadeusz Kryska-Karski i Stanisław Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione.
Stawecki P., Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918-1939, Warszawa: Bellona, 1994, ISBN 83-11-08262-6, OCLC 830050159.
Cmentarz Powązkowski w Warszawie, J. Waldorff, Warszawa: Krajowa Agencja Wydawnicza, 1984, ISBN 83-03-00758-0, OCLC 830234313.
J. Rutkowska, Wspomnienia moich dni, rękopis w zbiorach BN akc. 9242/1, k. 79-84 (wspomina wymarsz z Odessy i bitwę pod Mikulińcami).