Чинков Анатолій Федорович
Анато́лій Фе́дорович Чинко́в (19 жовтня 1921, Харків — 16 лютого 2006, Харків) — радянський військовий та прокурор. Учасник Німецько-радянської війни, був тричі поранений. Відзначився під час форсування Західної Двіни, за що отримав звання героя Радянського Союзу. Після відставки працював в прокуратурі, зокрема обіймав посаду помічника прокурора Харківської області у справах неповнолітніх. Життєпис  Народився 19 жовтня 1921 року в Харкові в робітничій родині, матір звали Ганна Федорівна. Родина мешкала у приватному будинку в частині міста під назвою Холодна гора[1]. За різними відомостями росіянин[2] або українець[3]. Після здобуття середньої освіти у школі № 60 працював слюсарем-лекальником на мотороремонтному та велосипедному заводах. 1939 року вступив до комсомолу. У грудні 1940 року призваний до лав Червоної армії. Закінчив полкову школу при піхотній частині[4][3]. З липня 1941 року потрапив на фронт. Воював під Великими Луками та Вітебськом, де був поранений 12 жовтня. Лікувався в Уфимському військовому шпиталі, потім навчався на курсах молодших лейтенантів. Після завершення курсів потрапив до 132-ї окремої стрілецької бригади, де очолив взвод 50-мм мінометів. Під час боїв у липні 1942 року написав заяву на вступ до комуністичної партії, пояснював це бажанням «боротися комуністом за Батьківщину, за радянський народ, за нашу велику країну». Членом ВКП (б) став наступного року[5]. Наприкінці серпня 1942 року був вдруге поранений під Ржевом. Через два місяці лікування переведений до складу 179-ї стрілецької дивізії[ru]. Служив у 234-му стрілецькому полку, де в різний час був командиром мінометного взводу, заступником командира та командиром стрілецької роти, командиром роти окремого лижного батальйону[2][4][3]. Під час боїв поблизу села Івошино Пречистенського району[ru] Смоленської області 13 серпня 1943 року, рота під командуванням капітана Чинкова прорвала оборону ворога та увірвалася у першу та другу траншеї, де вступила в рукопашний бій. Було знищено кілька десятків ворожих солдатів і четверо взято в полон. Хоча Анатолій Чинков був поранений, він продовжив бій і провів атаку на ворожий бліндаж, де особисто вбив офіцера. За виявлену доблесть та мужність Чинкова нагородили орденом Червоного Прапора[6][5]. 24 червня 1944 року, під час Вітебсько-Оршанської операції рота під командуванням Анатолія Чинкова першою з полку форсувала на плотах і човнах Західну Двіну поблизу села В’яжище[be] Бешенковицького району Вітебської області. Ворог був захоплений зненацька і відкрив вогонь лише після того, як червоноармійці висадилися на інший берег. Подолавши опір німців, підлеглі Чинкова продовжили просування на південь і встановили контроль над селом Задоріжжя[be], через яке проходило шосе Вітебськ—Лепель. Таким чином червоноармійці встановили контроль над ділянкою важливої дороги й перекрили шлях відступу для Вітебського угруповання німецької армії. До підходу основних сил полку, солдати під командуванням Анатолія Чинкова утримували плацдарм і успішно відбивали контратаки супротивника. Всього за бій було знищено близько двохсот німецьких військових, а 66 потрапили в полон. Також було захоплено кілька гармат, кулеметів та мінометів[7][8][9]. За цей подвиг Анатолія Чинкова, а також його підлеглих: Василя Аверченка[ru], Івана Іщенка та Миколи Романюка[ru] відзначили званням Героя СРСР із врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка»[4]. Далі Анатолій Чинков воював у Прибалтиці та Східній Пруссії. У грудні 1944 року отримав короткострокову відпустку та відвідав родину в Харкові[10][11]. Того ж місяця його послали на курси, після закінчення яких у травні 1945 року він очолив роту курсантів Харківського піхотного училища[12]. Потім його призначили помічником командира окремої навчальної роти 17-ї стрілецької бригади. Навчався на Курсах удосконалення офіцерського складу. У 1947 році очолив другу частину Жовтневого районного військового комісаріату Харкова, а 1956 року його перевели на аналогічну посаду в Московському райвійськкоматі. Паралельно навчався у школі робітничої молоді, а потім — на вечірньому відділенні Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1958 році[13]. 1964 року вийшов у відставку у званні підполковника. Працював у прокуратурі на посадах помічника прокурора Ленінського району та помічника прокурора Харківської області у справах неповнолітніх[11]. Пізніше перейшов до Харківського обласного управління постачання та збуту Головснабу УРСР, де очолював відділ обладнання і був заступником секретаря партійної організації підприємства. Також очолював відділ в «Укргіпелектро»[10][14][12]. За часів незалежності отримав звання полковника та орден Богдана Хмельницького III ступеня. Брав активну участь у роботі ветеранської організації Червонозаводського району Харкова, його часто запрошували до шкіл, закладів вищої освіти та музею прокуратури Харківської області[15][16]. Анатолій Чинков помер 16 лютого 2006 року[12], похований на Другому міському кладовищі Харкова. Перед смертю був останнім із живих героїв СРСР серед випускників Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і серед працівників Прокуратури України[К 1][17]. Пам'ятьНа фасаді так званого «Будинку зі шпилем», за адресою Майдан Конституції 2/2, де мешкав Анатолій Чинков, була встановлена меморіальна дошка[18]. Генерал Опанас Бєлобородов, описуючи обставини форсування Західної Двіни, писав, що Анатолій Чинков це «людина безоглядної хоробрості, дивовижної винахідливості та витримки»[10]. Журналіст Олексій Яхно згадав Чинкова у вірші про харківських прокурорів-фронтовиків «Таких, як він, була лиш жменька…»[19]. НагородиАнатолія Чинкова нагородили чотирма орденами та медалями, зокрема:[12][16]
ПриміткиКоментар
Література
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
