Чорнокінецька Воля
Чорнокіне́цька Во́ля — село в Україні, у складі Колиндянської сільської громади, Чортківського району, Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Чорнокінецько-Волянської сільської ради. НазваЛюди, які викуплялися з кріпацтва йшли на волю і оселялися в селі. Від цього пішла назва «Чорнокінецька Воля». А псевдонім села «Пузина» походить від імені дочки пана Людвіга Волянського. ГеографіяРозташуванняРозташоване на берегах річки Чорнокінецький потік (ліва притока Нічлави), за 35 км від районного центру і за 15 км від найближчої залізничної станції Озеряни–Пилатківці. ІсторіяПерша письмова згадка датована 1654 роком. Здавна тут оселялися польські колоністи, були панський двір і костел, проживав священик. У селі 1900 року — 914 мешканців, 1910 — 934, 1921 — 881, 1931 — 905; у 1921 — 168, 1931 — 182 двори. У Чорнокінецькій Волі функціонував фільварок. Село засноване у 1820—1830-х роках Андрієм Шумилом. Спочатку замість села був хутір «Андріївка». Близько 1840-х років в селі побудував свій двір пан Людвіг Волянський, де мешкав зі своєю дочкою Пузиною. Дочка познайомилася з хлопцем за Збруча. Хлопець був Олексієм і мав прогресивні погляди, що до кріпацтва. Пан дозволяє одружитися доньці. А також пан будує фільварок, де зараз знаходиться ПАП «Воля». Протягом 1939—1941 рр. органи НКВС знищили в Чортківській тюрмі жителів села Михайла Дребіта, Олексу Гоменюка, Євгена Міщія, Михайла Шмигеля, Федора Юника; 1940 року з села було забрано тринадцять молодих хлопців, які боролися за Незалежність України. Деякий час вони перебували в Чортківській тюрмі. Після тривалих мук і знущань їх доправили в Умань, де вони і загинули. Село в роки війни було під німецькою окупацією. 110 місцевих жителів боролися на фронтах. Дев'ятнадцять нагороджено медалями й орденами Української РСР. 20–21 липня 1941 р. жителів села Івана та Василя Грабецівих, Івана та Михайла Данилишина, Івана Клима та Івана Сороцького розстріляли в Умані на Черкащині. Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти:
В УПА воювали Іван Головчинський, Михайло Іванович та Михайло Степанович Голошинські, Михайло Гукалюк, Іван Грабець, Василь Дребіт, Михайло Ільницький, Іван Кальмук, Михайло Ковпак, Степан Куций та інші. З 29 липня 2015 року Чорнокінецька Воля належить до Колиндянської сільської громади.[2] 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Колиндянської сільської громади[3]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Чортківського району (1940—2020), увійшло до складу новоутвореного Чортківського району[4]. Релігія
Населення
МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
Соціальна сфера, господарствоДіяли філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа» та інших, кооператива. Нині діють школа, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, два торгових заклади. Працюють аграрно-акціонерне господарство «Україна», ПАП «Воля», ПАП «Пузина», ПАП «Соколи» та інші. БібліотекаУ 1950-х роках за переказами жителів села було засновано хату-читальню, яка знаходилася в центрі села, по вулиці Шкільна. Це була маленька хатинка, в якій було дві кімнати. У 1963 році бібліотеку перенесли в новозбудований сільський будинок культури, на другий поверх. До 2016 року бібліотека була філіалом Чортківської районної централізованої бібліотечної системи Чортківської районної ради[6]. Від 2016 року перебуває у підпорядкуванні Колиндянської сільської громади. Працівники:
Відомі людиНародилися
Галерея
Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia