Цивільний кодекс Швейцарії (SR 210, нім.Schweizerisches Zivilgesetzbuch; фр.Code civil suisse; італ.Codice civile svizzero; ромш.Cudesch civil svizzer) — цивільний кодекс, що діє у Швейцарії та регулює відносини між особами. Уперше був ухвалений 1907 року[1][2][3].
Кодифікований закон офіційно називається Швейцарський цивільний кодекс від 10 грудня 1907 року за датою ухвалення. Набув чинності з 1 січня 1912 року. Документ підготував Ойген Губер[en]. Згодом на французьку мову переклав Віргіль Россел, а італійську — Бренно Бертоні. Ретороманська мова на той час ще не була офіційною мовою.
1911 року ухвалили Швейцарський кодекс зобов'язань[8], що розглядається як п'ята унікальна частина цивільного кодексу Швейцарії. Таким чином, цей окремий кодекс був визнаний першим цивільним кодексом, що містив норми торгового права[9][10].
Структура
Швейцарський цивільний кодекс містить понад дві тисячі статей[10]. У вступі визначено принципи застосування цивільного права:
Закон застосовується відповідно до його формулювання або інтерпретації правових питань, щодо яких він містить положення.
За відсутності положення, суд виносить рішення відповідно до звичаєвого права, а за відсутності звичаєвого права — у відповідності з нормою, яку б він прийняв як законодавець.
Суд повинен слідувати установленій доктрині та прецедентному праву.
Структура Швейцарського цивільного кодексу:
Книга перша — «Суб'єкти права — фізичні та юридичні особи»;
Книга друга — «Сімейне право»;
Книга третя — «Спадкове право»;
Книга четверта — «Речове право»;
Книга п'ята — «Зобов'язальне право» (1911 року).
П'ята книга складається з розділів:
I — «Загальні положення про зобов'язання»;
II — «Окремі види зобов'язань»;
III — «Торгові товариства»;
IV — «Торгова реєстрація, право на фірму, торгове рахівництво»;
V — «Цінні папери».
Список літератури
↑SR 21 Zivilgesetzbuch (official website) (нім.)(фр.)(італ.). Berne, Switzerland. 10 вересня 1916. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 14 вересня 2016.
↑Stoffel, Walter A. (1987). National Reports, Switzerland. У Knapp, Viktor (ред.). International Encyclopedia of Comparative Law. Т. I. Tübingen and Dorderecht, Boston, Lancaster: J.C.B. Mohr (Paul Siebeck) and Martinus Nijhoff Publishers. с. S-186.
↑Zweigert, Konrad, Professor of Law, University of Hamburg; Director, Max Planck Institute for Foreign and International Private Law; Kötz, Hein, M.C.L. (Mich.); Professor of Law, University of Konstanz (1977). An Introduction to Comparative Law; Translated from the German by Tony Weir, Fellow of Trinity College, Cambridge. Т. I: The Framework. Amsterdam, New York, Oxford: North Holland Publishing Company. с. 166—177.
↑Rabel, Ernst (1950), Private Laws of Western Civilization: Part III. The German and Swiss Civil Codes, Louisiana Law Review, т. 10, с. 271—275, архів оригіналу за 29 листопада 2016, процитовано 29 листопада 2016
↑Zweigert, Konrad, Professor of Law, University of Hamburg; Director, Max Planck Institute for Foreign and International Private Law; Kötz, Hein, M.C.L. (Mich.); Professor of Law, University of Konstanz (1977). An Introduction to Comparative Law; Translated from the German by Tony Weir, Fellow of Trinity College, Cambridge. Т. I: The Framework. Amsterdam, New York, Oxford: North Holland Publishing Company. с. 176—177.
↑SR 22 Obligationenrecht (official website) (нім.)(фр.)(італ.). Berne, Switzerland: Swiss Federal Council. 10 вересня 1916. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 14 вересня 2016.
