Шевченківка (Обухівський район)

село Шевченківка
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Обухівський район
Рада	Васильківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA32120030190097902
Основні дані
Засноване	1928
Населення	350
Поштовий індекс	08672
Географічні дані
Географічні координати	50°1′29″ пн. ш. 30°18′17″ сх. д. / 50.02472° пн. ш. 30.30472° сх. д. / 50.02472; 30.30472
Середня висота над рівнем моря	194 м[1]
Місцева влада
Адреса ради	08672,Київська обл., Обухівський р-н, с. Шевченківка, вул. Шевченка, 3[2]
Сільський голова	Вангородська Оксана Володимирівна[2]
Карта
Шевченківка
Шевченківка
Мапа
Шевченківка у Вікісховищі

Шевче́нківка — село в Україні, у Васильківській міській громаді Обухівського району Київської області. Населення становить 350 осіб. Орган місцевого самоврядування — Шевченківська сільська рада.^[2]

Історія села починається від 1928 року.^[3] (у поштовому відділенні Шевченківки сказали, що село існує з 1926 року) Саме тоді серед необжитого степу виникло три населених пункти: хутір Червоний, село Шевченківка та хутір Червоне Поле. Поселенці — вихідці з навколишніх сіл. В 1930 році тут почали утворюватись колективні господарства. Жителі Червоного об'єдналися в колгосп імені Шевченка, який очолив С. Д. Єременко. Жителі Шевченківки об'єдналися в колгосп «Друга п'ятирічка» на чолі з К. М. Миненком, а жителі Червоного Поля створили колгосп імені 15-річчя ВЛКСМ, який очолив Л. С. Ясненко. Головою сільської Ради був Ф. К. Волошин.^[4]

Крайовий історик Микола Таран з селища Гребінок вважає, що всі три хутори існували й раніше. На його думку, хутори були засновані в кінці XVII століття. Є дві версії:

1. Хутори заснували козаки, що оселилися там за часів Богдана Хмельницького;
2. Після поділу Польщі, коли Київ і більша частина нинішнього Васильківського району дісталися Росії, селянам, що втекли від поляків, дозволили селитися в слобідках, які потім перетворились на хутірці.

Василь Каленикович Тромса з села Шевченківки розповідає:

«Голод почався весною 1933 року, як посадили картоплю. Але хто ходив у колгосп на роботу, то одержував 200 грамів хліба з різної суміші і раз на день — обід. Підтримав багатьох і лісник з Макіївки Войленко „який запрошував з половини косити сіно, а лісництво мало хліб, то ділилося із косарями і годувало їх двічі. А в жнива вродив хліб, то видавали в колгоспі на трудодень по 6 кілограмів. Масово люди не мерли. Можливо, так і було в одному із сіл-відділків Шевченківки, але центральна її садиба, тобто Степ, яка налічувала 120 хат, після 33-го року мала їх лише 43. Решта вимерла.“

Розповідає 75-річний Семен Минович Баришполь:

„Перед тим страшним роком я вчився в Києві, вечорами ходив підробляти на фабрику. Але невдовзі кинув і повернувся додому. Почав працювати в колгоспі. Якраз орали, і всім видавали в день по 200 грамів якоїсь перебитої крупи. Мати одержувала їх у коморі, варила куліш — ото й уся їжа. Звичайно, в кого сім'я була велика, куліш не рятував. Працював з нами на оранці Лука Гуйда. Покинув коні і пішов обідати, та більше не вийшов у поле. Побігли до нього, але знайшли на півдорозі мертвого, навіть додому не дійшов. А в хаті жінка й діти лежали вже пухлі від голоду. Згодом я вчився у Василькові і щодня ходив додому пішки. І завжди обабіч шляху бачив мертвих, їх згодом підбирали. А коли висохло і ходив полем навпростець, то біля стежок також лежали мертві, аж травою поросли. Здоровіших посилали копати ями на цвинтарі і звозити із села померлих. Іноді вивозили цілі сім'ї, а ями копали в запас. Почалося найстрашніше. Помер з голоду Самійло Іапран, а його жінка вбила дитину, порубала, склала в горшки і поставила в піч варити. За цим застали її працівники сільської ради, хотіли віддати до суду, але вона втекла із села і десь загинула, бо була вже пухла.“

Незважаючи на масову загибель людей, продовжувалось розкуркулення. За завданням „зверху“ сільські активісти забирали по хатах не тільки зерно, крупи, а й картоплю. Звозили підводою до комори, а тоді машиною — в район. Розкуркулювали за таким принципом: записався в колгосп — не чіпали; не записався, хоч в сім'ї четверо дітей і ні волів, ні корови не мав,— забирали все до нитки. Частину виселяли, а деяких лишали дома, але без сорочки в запас!».^[4][5]

Окремої розмови заслуговує і подвиг обслуги гармати старшого сержанта Я. Г. Агафонова. В ніч на 13 листопада 1943 року німці вели артилерійсько-мінометний обстріл села Шевченківка та під прикриттям вибухів снарядів з направлення північно-західна околиця села Шевченківка увійшли до тилу наших частин, групою із 17 танків і піхотою.

Обслуга гармати вступила в бій з ворожими танками та піхотою біля Шевченківки, які прагнули пробитися крізь наші стрілецькі з'єднання і вийти на Київ. Прицільним вогнем навідник гармати М. М. Крилов підбив три ворожі машини. Осколок снаряду поранив мужнього воїна. Невдовзі з обслуги залишився тільки командир. Він і продовжував вести вогонь. Фашисти так і не змогли просунутись вперед. За цей подвиг Я. Г. Агафонову та М. М. Крилову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. ^[6]

Після Другої Світової Війни колгосп ім. Шевченка за багатьма показниками був найкращим у районі. На початку 1970-х років господарство було об'єднано із тростинським.

До 1992 року у селі діяла школа. З 1 вересня 1992 року її було закрито.

У селі діє поштове відділення, фельдшерсько-акушерський пункт, 1 магазин. На території сільської ради діють 5 сільськогосподарських підприємств.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

У Вікісловнику є сторінка Шевченківка.