Шлюп (бойовий корабель)

Шлюп (англ. sloop) у Британському королівському флоті XVIII − середини XIX в — корабель, що не має рангу, з рейтингом^[en] «24-гарматний» або нижче, і тому що не вимагає командира в званні капітан (captain).

Визначення не було універсальне. За традицією, в нього не включалися сталі типи малих кораблів, наприклад тендер (англ. tender) або шхуна (англ. schooner).

У Королівському флоті у 20 столітті термін «шлюп» застосовувався також до кораблів протичовнової оборони, аналогічних за функціями до сучасних їм корветів та фрегатів. Ці кораблі не мали вітрил.

Відсутність рангу у шлюпів пояснюється тим, що основою флоту вважалися лінійні кораблі, при допоміжній ролі фрегатів.^[1] Усі інші сили розглядалися лише як другорядні, і уваги їх розвитку приділялося мало. Часто (але не завжди) їх зазначали загальним терміном англ. sloop-of-war.

Така класифікація була дуже розпливчата, що і відбилося на практиці. До шлюпів часом відносили як спеціально побудовані кораблі, так і мобілізовані судна, захоплені призи і ін., що підходили під визначення. Відповідно, в ходу були ряд уточнювальних термінів, з яких жоден не був цілком строгим: корабель-шлюп (англ. ship-sloop), бриг-шлюп (англ. brig-sloop, brig-of-war), озброєний бриг (англ. gun-brig), корабель-бомбардир (англ. bomb) тощо.

Британські шлюпи епохи вітрила відрізнялися один від одного розмірами, числом щогл, вітрильним озброєнням, артилерією і чисельністю команд. Найбільші були мініатюрними 20-24-гарматними фрегатами з трищогловим прямим озброєнням, мали батарейну палубу, напівбак і шканці. Найменші були просто озброєними ботами з однією щоглою, 1-4 гарматами або фальконетами. На відміну від більших кораблів, шлюпи могли мати і весла^[2].

Серед шлюпів у британській службі попадалися шняви (англ. snow), бретонські люгери (англ. lugger), середземноморські шебеки (англ. xebec), і навіть арабські дау (англ. dhow). Траплялися навіть берегові споруди^[en], внесені в списки флоту як шлюпи. Більшість же складали гладкопалубні^[en] шлюпи з батареєю на верхній палубі, з трищогловим озброєнням фрегата^[3] (у французькому флоті їх аналогом були корвети) або бриги.^[4]

Приведена динаміка чисельності відповідає змінам у пріоритетах Британського Адміралтейства. До 1805 року основними завданнями були генеральна битва лінійних кораблів (для яких шлюпи, через хронічну нестачу фрегатів, часто вели розвідку) і захист від вторгнення через Ла-Манш (знищення десантних засобів і їхнє прикриття). Ці наступальні завдання вимагали швидкохідних і маневрених кораблів.

Відповідно, число швидких, здатних на гострі курси гладкопалубних шлюпів стало рости.

До кінця 1805 року лінійні флоту супротивників Британії були витіснені з морів або знищені. На перший план все більше виступають «другорядні» завдання флоту: блокада, захист торгівлі, захист свого узбережжя, конвої, патрульна і посильна служба. Для цього краще підходили сильніше озброєні, більше морехідні, хоча і повільніші, важчі і увалисті трищоглові шлюпи напівбачного типу.

Зниження їх чисельності в 1801−1804 рр. пояснюється пріоритетом гладкопалубного типу, а також загальним скороченням флоту в результаті Ам'єнського миру 1802 р.

З ростом Британської імперії до цих завдань додаються дослідження, гідрографічна служба, підтримка віддалених баз. Значення легких сил, особливо шлюпів, ще зростає. Потреба в них перевищує можливості кораблебудування і людські ресурси. Характерно, що саме розвитком шлюпів викликано введення у Британському флоті звання командер (англ. Commander, повністю — англ. Master and Commander), проміжного між капітаном і лейтенантом.

Англо-американська морська війна 1812 року ще більше загострила цю тенденцію.^[7]

1817 року було переглянуто британську систему рейтингів по числу гармат. Визначення шлюпа, отже, усе більш розмивалося.

З кінця Наполеонівських воєн шлюпи починають проникати у флоти інших країн. Одночасно, Британія починає для тих же цілей будувати і інші класи, наприклад такий типово французький, як корвет.

За межами Англії типовий шлюп — це трищогловий корабель другої половини XVIII — початку XIX століть з прямим вітрильним озброєнням. Водотоннажність до 900 т. озброєння 10 − 28 гармат. У російському флоті використовувався для дозорної і посильної служб і як транспортне та експедиційне судно.

Починаючи з 1820-х років, з'являються вітрильно-парові шлюпи. Озброєння їх відходить від стандартного для століття вітрила. Зустрічаються варіанти з гарматами старого зразка числом 30 і більше, або з малим числом нарізних гармат великого калібру.

З переходом на повністю паровий флот клас шлюпів відмирає до початку Першої світової війни.

У Королівському флоті термін «шлюп» застосовувався також до військових кораблів, які будували для захисту конвоїв, насамперед від атак підводних човнів у Першу та у Другу світову війну. Вони не призначалися для бойових дій у складі ескадри. Після завершення Першої світової війни шлюпи Королівського флоту стали класифікувати як корвети. Більші шлюпи, які будували з 1939, класифікували після 1945 як фрегати.

• Греція — Картеріа (Καρτερία), перший пароплав, застосований у бою.
• Велика Британія — «Бігль» (HMS Beagle).
• «Аметист» — головний учасник інциденту на Янцзи
• США — «Констеллейшн^[en]» (Constellation). Один з довгожителів епохи вітрила. Перебудований в шлюп 1854 року з фрегата 1797 року побудови. За іншими даними, закладений 1853 року, названий на честь фрегата 1797 року побудови.^[8] Виконував дипломатичні місії (1854 − 1858), припинення работоргівлі (1859 − 1861), морську блокаду південних штатів в час Американської Громадянської війни, інші завдання. З 1894 р. навчальний корабель. Числився в списках флоту до 1955 року. Зберігся досі (початок XXI ст.)
• Росія — «Восток», «Мирний»