У 1958 році Шнітке закінчив Московську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського по класу композиції Є. К. Голубєва, в 1960 році був прийнятий в Союз композиторів, в 1961 році закінчив аспірантуру при консерваторії по класу композиції і зайнявся викладацькою діяльністю (інструментування, читання партитур, поліфонія, композиція).
З 1961 по 1972 роки Шнітке викладав у Московській консерваторії. У подальші декілька років заробляв собі на життя в основному написанням музики до фільмів.
У 1990 році композитор разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Почав викладати в Гамбурзькій консерваторії.
Останні роки життя Шнітке були ознаменовані різким погіршенням здоров'я. Композитор переніс три інсульти, проте до кінця зберігав творчу активність. Шнітке помер у Гамбурзі 3 серпня 1998 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.
Творчість
Альфред Шнітке
Шнітке — головна фігура «радянського музичного авангарду», разом з Е. В. Денисовим і С. А. Губайдуліною. Для його стилю, починаючи з другої половини 1970-х років, характерне поєднання різноманітної сучасної композиторської техніки на основі висунутої ним самим концепції «полістилістики» (видатний музичний аналітик Шнітке неодноразово публікував свої теоретичні нариси, зокрема присвячені Шостаковичу і Стравінському). Відповідно до цієї концепції йдеться про вираження «нової плюралістичної музичної свідомості», яка «у своїй боротьбі з умовностями консервативного і авангардного академізму переступає через найстійкішу умовність, — поняття стилю як стерильно чистого явища». Як основні форми прояву цієї тенденції виділяються принцип цитування і принцип алюзії (стилістичного натяку, гри в стиль).
Полістилістика дозволяє інтеграцію «низького» і «високого», «банального» і «вишуканого». «Суб'єктивна пристрасність авторського висловлення підкріплюється документальною об'єктивністю музичної реальності, представленої не тільки індивідуально-відображено, але і цитатно».
Це висловлювання композитора (що відноситься до початку 1970-х років) найкращим чином описує той стиль, в якому він працював до кінця своїх днів. Воно пояснює і причину, за якою серед усіх радянських авангардистів Шнітке користувався найбільшою популярністю як в Росії, так і на Заході: включення «чужого слова» робило музику доступнішою слухачеві, а публіцистичний пафос багатьох творів композитора додатково підсилював цю якість. Крім того, у творах композитора часто відчутне «театральне» начало, що, можливо, йде від його роботи в прикладних жанрах і повідомляє музиці характер «звукового дизайну» — ніби коментаря до якоїсь події.
.jpg)
