Шулежко Олександра Максимівна

Шулежко Олександра Максимівна
Шулежко Олександра Максимівна
Ім'я при народженні	Олександра Шелудько
Народилася	1903; Михайлівка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла	1994; Київ, Україна
Країна	Україна
Національність	українка
Діяльність	вихователька дитячого будинку
Відома завдяки	врятувала від смерті і голоду 102 дітей
У шлюбі з	Федір Шулежко, священик
Нагороди	Праведниця народів світу (1996)
	; ; ;

Олекса́ндра Макси́мівна Шуле́жко (Шелудько, нар. 1903, Михайлівка Драбівського району (нині Черкаської області) — пом. 1994, Київ) — вихователька, яка в роки німецької окупації врятувала від смерті і голоду 102 дітей, серед яких 25 дітей були євреями. Праведниця народів світу (1996).

Життєпис

Олександра Шелудько народилася 1903 року в селі Михайлівка Золотоніського повіту (нині Черкаської області) в заможній селянській родині.

Закінчила гімназію і педагогічне училище.

1921 року вийшла заміж за священика Федора Шулежка, який згодом приєднався до Української автокефальної православної церкви. Після того, як чоловіка репресували 1937 року, Олександра сама залишилася з чотирма дітьми. Один син помер немовлям, другий загинув під час війни (згорів заживо танкістом), а доньки Алла і Лариса вижили.

Після окупації Черкас Олександра Максимівна створила притулок для багатьох осиротілих дітей, хоча при цьому ризикувала життям свої рідних доньок. Їй вдалось врятувала від смерті й голоду 102 дитини, з них 25 дітей були євреями.

Завдяки сміливості, винахідливості, знанню німецької мови їй вдалось вводити в оману німецьку окупаційну адміністрацію і поліцаїв. На невеличкій земельній ділянці притулок організував господарство: тримали курей, кіз, поросят, яких годували самі вихованці. Єврейських дітей у притулку записували як українців, греків, вірмен або татар залежно від особливостей зовнішності. Під час перевірок їх переховували в ізоляторі. Поліцаям говорили, що там тримають інфекційних хворих.

Відступаючи, німці примусово евакуювали і притулок. Хоча частину дітей Олександрі вдалось влаштувати в навколишніх селах, але з іншими довелось поїхати з німцями. Під час перебування у Вінницькій області, користуючись розгубленістю німців, Олександра Максимівна змогла повернутись з дітьми до Черкас.

Але там її чекала недовіра радянської адміністрації і заборона на спілкування з дітьми притулку і на роботу за фахом. Вона змогла лише влаштуватись на роботу до реєстратури в поліклініці. До 1968 року її підозрювали у співпраці з фашистами.

Та все ж завдяки священику Троїцької церкви отцю Омеляну їй було видано партизанський квиток, а згодом її знайшла заслужена нагорода — 1985 року їй вручили Орден Вітчизняної війни. Також вона стала двічі почесним донором СРСР, здавши за життя 150 літрів крові.^[2]

На старості років Олександра Максимівна переїхала до однієї з дочок у Київ. 1994 року вона пішла з життя.

Пам'ять

11 червня 1996 року «Яд Вашем» присвоїв їй почесне звання «Праведник народів світу». Її ім'я також викарбувано на Стіні Пам'яті Алеї Праведників народів світу.

2008 року з друку вийшла книжка «Пам'яті славетної землячки», автори Раїса Загоріна, Таміла Шапіро, Черкаси, видавництво «Вертикаль»^[3].

5 серпня 2013 року в Черкасах на стіні будинку № 200 на вулиці Хрещатик відкрили меморіальну дошку на честь Олександри Шулежко.^[4]

22 грудня 2022 року колишню вул. Пушкіна в м. Черкаси було перейменовано на вул. Праведниці Шулежко.

2015 року вийшов присвячений їй документальний фільм "Олександра Шулежко. Доля праведниці".^[5]

2017 року Олександрі Максимівні присвоєно звання «Почесний громадянин міста Черкаси»^[3].

14 березня 2019 року в Черкасах відбулася презентація 2-го доповненого видання книги "Пам'яті славетної землячки".