Юзеф Ігнацій КрашевськийЮ́зеф-Ігна́цій Краше́вський (пол. Józef Ignacy Kraszewski, лит. Juozapas Ignotas Kraševskis, 28 липня 1812, Варшава — 19 березня 1887, Женева) — польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, громадський і політичний діяч, найбільш плідний автор в історії польської літератури (його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей). Писав під псевдонімами Клеофас Факунд Пастернак (Kleofas Fakund Pasternak), Богдан Болеславіта (Bogdan Bolesławita), Др. Омега (Dr Omega), Kaniowa та інші. БіографіяДитинство та юністьНародився в родині Яна (1788—1864) та Зофії (1791—1859, до шлюбу Мальська) Крашевських гербу Яструбець. Родина мешкала на Гродненщині, поблизу Пружан у своєму маєтку Довге (пол. Dołhe). Мати шукала у Варшаві безпечного притулку, перед французько-російською війною. Обоє батьків з'являлися потім у пізнішій його творчості прототипами літературних героїв. Батько послужив прототипом для глави родини в «Powieści bez tytułu» (1855). Матір син спортретував, зокрема, у «Pamiętnikach nieznajomego» (1846). Був найстаршим з п'яти дітей родини; наймолодший брат Каєтан (1827 — 1896) був літератором, автором оповідань і повістей. Ще один з братів — Люциан — польський і білоруський художник і фотограф, один з фундаторів польської художньої фотографії. Виховували його в Романові, під опікою бабці Зофії Мальської (пол. Zofia Malska) та прабабці Констанції Новомєйської (пол. Konstancja Nowomiejska). Виніс звідти перше зацікавлення культурою і літературою. У вересні 1829 року почав навчання на медичному відділенні Віленського університету, незабаром перейшов на літературу. За псевдонімом Клеофаса Факунда Пастернака видавав перші друковані твори в петербурзькому «Баламуте» (1830) та віленському «Noworoczniku Litewskim» (1831). Брав активну участь у студентському житті, та антиурядових гуртках. 3 грудня 1830 разом з групою молоді був заарештований. Перебування у в'язниці (потім у тюремній лікарні) тривало до березня 1832; Крашевського вислали до Вільна під нагляд поліції. Від призову до армії та відправки на Кавказ його врятувало заступництво тітки і генерал-губернатора. Пізніше Крашевський стверджував, що спочатку йому загрожував смертний вирок. Цей період життя сформував ставлення Крашевського до збройної боротьби і повстання — ставився до них з розумінням, але й з нехіттю і невірою в можливість перемоги. Перебування у ВільніПід час примусового перебування у Вільні провадив історичні дослідження, що потому формувалися в чотиритомну працю з історії міста «Wilno od początków jego do roku 1750» (1840—1842), а також кілька повістей. Заангажувався одночасно до популяризації історичних документів, ініціював видання спогадів і щоденників. З великої кількості таких джерел користувався у своїй творчості. У липні 1833 року був звільнений з-під поліційного нагляду, йому дозволено виїзд з Вільна. Осів у родинному селі Довге, де господарював. Трохи згодом одружився (10 червня 1838) із Софією Вороничівною (пол. Zofią Woroniczówną). Переїзд в УкраїнуУ 1838 разом з дружиною поселився на Волині. Початково був господарем села Омельне (Луцького повіту), потім в 1840 купив село Городок біля Луцька. Там, окрім щоденних господарських занять, мусив провадити судовий процес про задавнений борг, який висів на цьому селі. Здійснив декілька поїздок до Києва та Одеси, які пізніше вилилися в «Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku» (1845—1846). У 1848 Крашевський продав Городок. У 1853 році, через господарські невдачі, а також через необхідність навчання чотирьох дітей (Констанція (нар. 1839), Ян (нар. 1841), Францішек (нар. 1843), Августа (нар. 1849), переїхав до Житомира. Перебування в Житомирі  У Житомирі, який на той час був столицею губернії і центром польського життя на Волині, Крашевського обрали попечителем губернської гімназії. Перебуваючи на цій посаді, він сприяв поліпшенню харчування дітей, надавав матеріальну допомогу окремим гімназистам. На утриманні родини письменника в той період перебували декілька гімназистів (у тому числі Костянтин Михальчук, який згодом став відомим українським мовознацем-діалектологом). Незабаром драматурга обрали також директором доброчинного товариства та дворянського клубу, який, незважаючи на незадоволення картярів, перетворили на читальню газет. Водночас Крашевського обрали начальником статистичного комітету. Ця посада надавала йому можливість відновлювати пам'ятки архітектури та мистецтва. Щодо літературної діяльності, роки, проведені в Житомирі, стали чи не найпліднішими: як розповідав сам Крашевський, за 10 днів він міг написати тут цілий том роману. У 1856 році Крашевський став директором Житомирського театру. Будучи поляком, Крашевський дбав про те, щоб на сцені житомирського театру здійснювалися постановки драм польською мовою, бо дуже добре розумів, що польське мистецтво цілком зійде зі сцени без фінансової підтримки польського дворянства. Крашевський займався в театрі майже всім, окрім артистичного керівництва, ще й усіма справами організаційного характеру: письменник дбав про гардероб для акторів, розв'язував матеріальні питання. Його мрією було вивести житомирський театр на західний рівень. У 1857 році імператор Олександр II побував на Правобережній Україні та 2 жовтня відвідав Житомир. Ю. І. Крашевському доручили підготувати будинок для родини імператора. У листі до батька він писав: «Цісар з прийому в Житомирі був такий задоволений, як ніде інде… Цісар питав про школи… Я і моя дружина отримали подяку за прийом на Волині» ([6]) Незважаючи на приналежність до шляхетського стану, Крашевський розумів суспільні проблеми і виступав проти існуючого на той час кріпосного права та панщини. Представив, зокрема, на губернському шляхетському з'їзді на початку 1858 року меморандум, що підтримував надання селянам землі. Після піврічної подорожі Європою у 1858 році, набрав симпатії до ідей демократичних і господарчих західної Європи. Не забував про видавничу діяльність, редагував віленський «Atheneum» (1841–1851), з 1837 співпрацював з «Еженедельником Петербургским», від року 1851 — з «Gazeta Warszawska». У цей період часу декілька разів відвідував Одесу та Варшаву. Повернення до Варшави.jpg) У 1858 році Юзеф Ігнацій Крашевський, остаточно розсварившись з місцевим дворянством, виїхав до Варшави. У 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира. У Варшаві Крашевський став редактором «Gazety Codziennej» Леопольда Кроненберга (1859). Здійснив декілька подорожей, Бельгією та Французькою імперією, Італією, Російською імперією. Долучився до діяльності політичної еміграції і аналізував можливість вибуху повстання (опублікував у Парижі брошюру «Sprawa polska», 1861). Згідно з набутими в молодості поглядами, не був прихильником повстання, намагаючись публікаціями у «Gazecie Polskiej» тамувати радикальні настрої в суспільстві. Однак, як затятий критик політики уряду, а також вважаючись «людиною Кроненберга» (лідера Білих — ліберального табору повстанців), мусив у кінці січня 1863 року емігрувати до Дрездена. ЕміграціяУ Дрездені, що на той час був одним з головних центрів польської еміграції, Крашевський зайнявся допомогою учасникам січневого повстання, які шукали притулку за кордоном. У літературній праці сконцентрувався на політичній публіцистиці, під псевдонімом Bogdan Bolesławita, написав декілька повістей про січневе повстання. Ці твори унеможливили йому повернення до Варшави по закінченню повстання. Здійснив, натомість, чергову подорож Європою, в перших роках повстання намагаючись забезпечити політичну підтримку повстанців за кордоном, потім також для лікування та відпочинку — разом з народною поразкою Крашевський переживав сімейні та фінансові проблеми, борги зятя та сина Яна, депортація брата Люциана до Росії, заслання зятя та від'їзд разом з ним дочки Констанції з дітьми. Як досвідчений журналіст взявся у 1865 році редагувати створений у Львові журнал «Hasło». Та на цьому терені спіткало його розчарування — не отримав дозволу на проживання у Львові, отож мусив працювати здалеку, не міг також висловлювати своїх поглядів. Для власників журналу, «Hasło» було виразником поглядів скоріше консервативних, а ім'я популярного письменника Крашевського лише магнітом, який мав притягати читачів. Остаточно, нічого з тих планів не вийшло, «Hasło» закрилося за півроку. Не зважаючи на невдачу у Львові, письменник планував оселитися у Галичині. У 1866 році замешкав у Кракові, затим переїхав до Австрійської імперії. Після невдалої спроби посісти кафедру літератури в Університеті Ягелонському, та фіаско планів купівлі краківської газети «Czas», Крашевський заснував власну друкарню у Дрездені (1868). Та вже у 1871 році змушений був продати її, з великими фінансовими втратами. З 1873 року присвятив себе виключно літературній справі. Арешт і смертьУ 1883 році Крашевського арештували в Берліні за звинуваченням у державній зраді на користь Французької республіки. Після процесу в Лейпцигу його засудили на 3,5 роки в'язниці в Магдебургу. У зв'язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. Деякий час він лікувався у Швейцарії, потім у Сан-Ремо. 19 березня 1887 року Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові. НащадкиВ Юзефа залишились нащадки, які проживають в Україні у місті Винники Львівської області.[джерело?]. ТворчістьКрашевський по праву вважається одним з найплодовитіших письменників. Бібліографія письменника становить 232 романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, близько 30 тисяч листів. Великою заслугою Крашевського є те, що за словами Івана Франка «Крашевський вводить новий напрямок у польській белетристиці; він уводить в неї вперше справжні, живі простонародні типи». У 1876—1887 роках написав 29 романів у 76 томах що утворювали цикл «Dzieje Polski», у якій в художній формі описав історію Польщі та Великого князівства Литовського, починаючи з найдавніших часів. Написав цикл творів про історію Великого князівства Литовського. Віршована трилогія про минуле Литви часів Міндовга і Вітовта «Анафеляс» (1840—1846) діячами литовського національного відродження останньої половини XIX століття сприймалася як національний епос. (Рецензував цю трилогію відомий польсько-білоруський поет і фольклорист Чечот Ян). Перебуваючи на Волині Крашевський написав працю «Литва. Давня історія, традиції, мова, віра, звичаї, пісні», в якій розробив концепцію народного мистецтва. З творів драматичних найвідомішими є комедії «Miód kasztelański» (1860) та, особливо, «Panie Kochanku» (1867). Екранізації1968 року вийшла стрічка «Графиня Козель» (режисер Єжи Антчак) за однойменним романом Крашевського. У 2003 році повість Крашевського «Стара легенда» екранізував польський режисер Єжи Гофман. Вшанування пам'ятіУ місті Одеса вулицю Крилова перейменували на вулицю Юзефа Крашевського. 17 січня 2025 року Кабінет міністрів України перейменував парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва Макаревичівський на Юзефа Крашевського. Твори
Видання творів Крашевського українською мовою
Примітки
Див. такожДжерела та література
Посилання
|
_(cropped).jpg)
_vector.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
