Юзеф Миколай Потоцький

Юзеф Миколай Потоцький
Юзеф Миколай Потоцький
Народився	8 вересня 1862 або 9 вересня 1862 ; Львів, Австрійська імперія
Помер	25 серпня 1922 (59 років) ; Монтрезор ; ·автомобільна аварія
Країна	Австро-Угорщина; Російська імперія; Польська Республіка
Діяльність	політик, колекціонер мистецтва
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Знання мов	польська
Членство	Варшавське наукове товариство
Роки активності	1880 — 1922
Посада	депутат Державної думи Російської імперії[d]
Конфесія	католицтво
Рід	Потоцькі
Батько	Альфред Потоцький
Мати	Марія Клементина Потоцька
Брати, сестри	Роман Потоцькийd і Климентина Тишкевич
У шлюбі з	Олена Радзивілd
Діти	Роман Антоній Потоцький і Йосип Альфред Потоцькийd
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Граф Юзеф Миколай (зросійщене Йо́сиф Альфре́дович) Пото́цький (пол. Józef Mikołaj Kazimierz Marian Alfred Jakub Potocki, рос. Ио́сиф Альфре́дович Пото́цкий; * 8 вересня 1862, Львів — †25 серпня 1922, Монтрезор, Франція) — польський землевласник з роду Потоцьких гербу Пилява, цукрозаводчик, мандрівник, мисливець, біблеофіл, австрійський камергер, член Державної думи Російської імперії від Волинської губернії.

Біографія

Народився у сім'ї графа Альфреда Потоцького, австрійського намісника Галичини у 1875—1883, та княжни Марії Санґушко у Львові. Онук учасника польського повстання 1830—1831 років Романа Адама Санґушка.

Від матері Марії Санґушко успадкував численні маєтки у Волинській губернії площею 60 тис. десятин (63 тис. га), зокрема — у Антонінах, куди він і переїхав після отримання російського підданства у 1887.

У 1896–1901 роках був віце-президентом сільськогосподарського товариства у Києві. Був почесним головою сільськогосподарського товариства у Старокостянтинові. Володів промисловими підприємствами, зокрема Шепетівським та Кременчуцьким цукровими заводами, одними з найбільших у Волинській губернії^[5].

Був найвідомішим польським мисливцем свого часу, регулярно брав участь в африканських сафарі^[5].

У 1906 Юзефа Потоцького було обрано членом Державної Думи Російської імперії I скликання від Волинської губернії. Входив до складу «Союзу автономістів» та «Групи західних окраїн». У парламенті, будучи великим землевласником, виступав проти примусового відчуження приватного землеволодіння.

Володів лісопильним заводом в урочищі Паньково Піщівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії (26 робітників).

У 1918–1919 роках втратив більшість своїх земельних володінь та виїхав до Польщі, пізніше — до Франції. До самої смерті проживав у Варшаві та замку Монтрезор. У 1922 році потрапив у автомобільну аварію під час подорожі Францією, внаслідок чого отримав пошкодження, які призвели до смерті 25 серпня 1922^[6]. Похований на цвинтарі міста Монтрезор.

Дружина — княжна Хелена (Гелена) Радзивілл (1874, Берлін — 1958, Мадрид, похована у Монтрезорі).

Мав двох синів: Романа Антонія (1893—1971) (народився в селі Антоніни) і Юзефа Альфреда (1895—1968), уродженця Шепетівки.