Від листопада 1983 року до 1994 року працювала в конструкторському бюро «Салют», де проводила розрахунки орбіт для космічних кораблів[8]. Паралельно закінчила Московський авіаційний інститут, де вивчала балістику[9].
У 1994—1995 роках працювала в Московській філії банку «Зоря Уралу»[8].
Від 1998 року до 2001 рік входила до Ради директорів телеканалу ОРТ, пішовши через кілька місяців після того, як Борис Березовський продав належні йому акції компанії державі[8].
Колишній генпрокурор РФЮрій Скуратов[ru] у своїй книзі «Кремлівські підряди: остання справа Генпрокурора» (рос.«Кремлёвские подряды: последнее дело Генпрокурора») заявив, що Тетяна Юмашева була в списку осіб, нібито причетних до інсайдерської торгівлі на ринку державних короткострокових облігацій, яка закінчилася дефолтом[13].
23 грудня 2009 року вона опублікувала текст про те, чому її батько вибрав саме Путіна своїм наступником: «у „лібералів“ Чубайса, Нємцова і Черномирдіна не було жодних шансів обратися, а Лужков і Примаков були небезпечними, оскільки представляли попереднє покоління політиків — могли повернути Радянський Союз». Тексти блогу писалися переважно на противагу сформованому образу «буремних дев'яностих»[18].
У списку «100 найвпливовіших жінок Росії за 2011 рік», складеному на основі дослідження, яке провели РИА «Новости», радіостанція «Ехо Москви», агентство «Інтерфакс» і журнал «Огоньок», посіла 17 місце[21].
У листопаді 2015 року в інтерв'ю РБК[ru] Тетяна Юмашева розповіла, що намагалася переконати тих, хто приймає політичні рішення, що необхідно мати праву партію: «10-15 % людей, амбітні, найактивніші громадяни, ті, що голосували 1999 року за СПС, вони мають бути обов'язково представленими в нашій Думі»[24].
Перший чоловік, від 11 квітня1980 року[28] до 1982 роки — Вілен Айратович Хайруллін (рід. 19.08.1960), однокурсник за МДУ, татарин із Уфи[29][30][31], займався постачанням у систему Управління виконання покарань пшениці, яку придбавав в обмін на нафтопродукти, працював менеджером в агентстві нерухомості «Валдай-центр». Взяв участь у банкрутстві «Мост-банку», був генеральним директором «Молл Технолоджі», керуючим Казанського Торгового центру «Південний»[32].
Другий чоловік, від 1987 року[33] до 2001 року[34] — Леонід Юрійович Дяченко (нар.13 вересня 1963)[35], відомий як Олексій Дяченко[36], конструктор КБ «Салют»[ru], потім підприємець, мільярдер, виконавчий директор «Urals Energy»[37][38], син Юрія Васильовича Дяченка (1928—1985), заступника головного конструктора філії ОКБ-52 (Конструкторського бюро «Салют» Державного космічного науково-виробничого центру імені М. В. Хрунічева)[39].
Борис Леонідович Єльцин (нар. 19 лютого 1981)[40][41] (син Вілена Хайрулліна, який відмовився від свого батьківства на користь Леоніда Дяченка; названий на честь діда і отримав дошлюбне прізвище матері) — в Інтернеті відомий як Борис Віленович Єльцин. Навчався в англійській школі № 1243 в Москві. Від 1996 року в Мілфілдській школі[en] в Сомерсеті (Велика Британія). Далі навчався в МДІМВ. Пізніше перевівся до Вищої школи бізнесу МДУ. Після цього один рік провчився в Браунському університеті в США, який закинув. Диплома про вищу освіту досі не отримав. Працював директором з маркетингу російської команди «Формули-1». Любить грати в теніс, баскетбол, займається бойовими єдиноборствами[42][43][44];
Гліб Леонідович Дяченко (нар. 30 серпня 1995 року) — народився зі синдромом Дауна, завдяки правильному догляду та навчанню став спортсменом і здібним музикантом, напам'ять виконує сотні музичних творів, чудово малює, розв'язує складні математичні задачі. Історія Гліба стала приводом для державної влади в Росії уважніше ставитися до соціалізації дітей із синдромом Дауна, свідчив 2019 року старший тренер збірної Росії з футболу інвалідів, декан факультету фізичної культури РДСУ[ru], доктор педагогічних наук Олександр Махов[ru][20][45];
За інформацією «Вєдомостей»[ru], разом зі своїм чоловіком володіє великою будівельною компанією та елітною нерухомістю, зокрема, їм належить 50 % хмарочоса «Imperia Tower» в елітному Московському міжнародному діловому центрі «Москва-Сіті», а також 49,58 % акцій (контрольний пакет) керівної будівельної компанії ПАТ «СІТІ». Валентин Юмашев заперечує це[53][54].
Нерухомість
2021 року стало відомо, що Тетяна Юмашева володіє віллою вартістю 15 000 000 євро на острові в Карибське море. 2010 року в своєму блозі в «Живому журналі» вона пообіцяла, що будь-хто, хто знайде в неї нерухомість за кордоном, зможе забрати її собі[55]. Перший заступник виконавчого директора «Єльцин-центру» Людмила Телень повідомила «Відкритим медіа»[ru], що 11 років тому Тетяна Юмашева чесно говорила про відсутність закордонного майна, в той час ніяких закордонних вілл у Юмашевих дійсно не було, оскільки будинок куплено в грудні 2020 року. Валентин Юмашев, на ім'я якого куплено віллу, не став заперечувати володіння нерухомістю. Більшу частину грошей для покупки, заявив «Новій газеті» Юмашев, він позичив в одному з російських банків, решту заробив на дивідендах від 1,6 % акцій En+[ru], які йому подарував на ювілей колишній зять Олег Дерипаска, а також на доходах від консалтингу та роботи в радах директорів різних компаній[56][54].
Кіновтілення
Тетяна Дяченко та сім'я Єльцина розглядалися як одне з найважливіших явищ 1999 року в історії СРСР і Росії в історичному відеопроєкті Леоніда Парфьонова «Намєдні 1961—2003: Наша ера».
Тетяна Удалова в телевізійному серіалі «Непідсудні» (Росія, 2015 рік).
Нагороди
Подяка Президента Російської Федерації (9 липня 1996 року) — за активну участь в організації та проведенні виборчої кампанії Президента Російської Федерації в 1996 році[57].
↑Скуратов Ю. И. Кремлёвские подряды: Последнее дело прокурора. — М. : Алгоритм, 2013. — 592 с. — (Власть в тротиловом эквиваленте) — 2000 прим. — ISBN 978-5-4438-0301-2.
↑Рейтинг. РИА Новости. 10 квітня 2013. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 14 вересня 2020. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑Архівована копія(PDF). Архів оригіналу(PDF) за 16 січня 2022. Процитовано 31 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Челноков А. С.[ru] «Крёстная дочь Кремля»: «Семейные» тайны Татьяны Дьяченко. — М.: Яуза-пресс, 2012. — 288 с. — (Компромат.ru). — 3000 экз. — ISBN 978-5-9955-0413-9.
.jpg)
