Ютановське городище

Ютановське городище
Країна	Росія
Адміністративна одиниця	Волоконівський район
Статус спадщини	об'єкт культурної спадщини Росіїd
Ютановське городище у Вікісховищі

50°30′ пн. ш. 37°48′ сх. д. / 50.5° пн. ш. 37.8° сх. д. / 50.5; 37.8

Ютановське городище — археологічний комплекс Салтівської культури. Розташовано на правому березі річки Оскіл у Волоконовському районі Бєлгородської області. Назву має по селу Ютановка (морд. ютамо — «прохід», «перехід» ^[1]). Комплекс має у своєму складі городище, три селища (Ютановка I, Ютановка II, Середньо-Луб'янське), селище металургів, і два катакомбні могильники (Ютановський та Нижньолуб'янський). На території комплексу розташовувався, можливо, найбільший для того часу у Східній Європі металургійний центр. На основі досліджень залишків сиродутного горна специфічної конструкції комплексу, було отримано чітке уявлення про будову чорнометалургійного горна у населення Салтівської культури лісостепової зони.

В 1926 році пам'ятник було розкопано експедицією під орудою С. М. Зам'ятніна. Досліджували в 1981—1984 рр. під орудою Г. Є. Афанасьєва. На дослідженій площі Ютановського комплексу (1440 м²) було виявлено чотири житлових споруди (одна вивчена на городище, три — на селищі)^[2].

На городище виявлена значна виробнича зона з 92 ремісничими спорудами. З них 3 гончарних майстерень і 25 залізоробних горен, інші споруди відносять до повного чорнометалургійного циклу. До городища впритул прилягають три поселення площею близько 6 га^[3][4].

У Ютановському могильнику виявлено свинцеві кистені, а на городище також кам'яний обушок яйцеподібної форми, з наскрізним каналом^[5].

За оборонні споруди використовували дерев'яні конструкції без застосування каменю або сирцевої цегли.

За припущенням істориків саме на території цього села близько десяти століть тому знаходилося стародавнє місто Арса^[6] — столиця Арсанії.

На Ютановському селищі, яке досліджували в 1979 р, знайдено всього одне горно, але огляд ділянки пам'ятки, зруйнованого дорогою, свідчить про більшу їх кількість. Це, поряд з наявністю виробничої ями, говорить про роботу «на замовлення», тобто про початковий етап виділення цього виду діяльності у самостійне ремесло — його відокремленні^[7].

Ютановський металургійний комплекс виділяють серед пунктів чорної металургії Салтівської культури за кількістю досліджених виробничих металургійних споруд, їхньою типологією, рівнем розвитку металургійного виробництва. Він був одним з найбільших центрів металургійного виробництва Салтівської культури, які постачали продукцію для ковальської обробки.

Металургійний комплекс розташовано в околицях Ютановського городища, у найвигіднішій точці перетину транспортної мережі долини Оскола з мережею шляхів сполучення басейну Сіверського Дінця, з одного боку, і з мережею доріг Тихої Сосни — Дон, з іншого (Афанасьєв, 1993), на захід за 50 -100 км річка Ворскла, що впадає в Дніпро, все це дозволяло постачати продукцію металургійного виробництва та продукцію металообробки на ринок збуту.

Металурги при виробництві металу застосовували в основному сиродутні горни I типу, основним конструктивним елементом якого є колбоподібний тигель.

Стаціонарна, спеціалізована, з цілорічним функціонуванням чорнометалургійна майстерня з сиродутним горном I типу призначалася для виплавки металу в приміщенні, коли поза приміщенням були несприятливі для металургійного виробництва кліматичні умови.

Сиродутні горни Ютановського металургійного комплексу, витоки яких йдуть в історію тюрків, виявлені на аланській археологічній пам'ятці. Можливо, в II половині VII століття по Р. Х., між Осколом і Сіверським Дінцем розселяється чергова тюркська переселенська «хвиля», яка прийшла зі східних областей Тюркського каганату, яка і довела початкові конструкції сиродутних горнів до високого рівня.

Таким чином в околицях сучасної Ютановки розташовувався найбільший для того часу у Східній Європі металургійний центр Салтівської культури, основу якого складали унікальні чорнометалургійні технічні установки, не тільки не мають собі рівних, але і дозволяють розглядати салтівське металургійне виробництво як особливу галузь господарства — ремесло, диференціація всередині якого проходила в залежності від виду вихідного продукту^[8].

• Афанасьев Г. Е. Население лесостепной зоны бассейна Среднего Дона в VIII—Х вв. // Археологические открытия на новостройках — 1987. Вып.№ 2. — 199 с.
• Афанасьев Г. Е., Николаенко А. Г. О салтовском типе сыродутного горна // Советская археология. — 1982. № 2.
• Николаенко А. Г. Булат из Ютановки: (быль о Русском каганате и средневековом городе Арса) / А. Г. Николаенко, А. В. Степовой. — Волоконовка, 2005. — 40 с.
• Жиров М. С., Жирова О. Я., Митрягина Т. А. Традиционный народный костюм Белгородчины: история и современность. — Белгород: ИПЦ «ПОЛИТЕРА», 2005. — 376 с. — ISBN 5-98242-035-2.
• Колода В. В. Черная металлургия Днепро-Донского междуречья во второй половине I тыс. н.э.. — Харьков: РЦНИТ, 1999. — 244 с. — 300 экз. — ISBN 966-7367-08-8.
• Крыганов А. В. Кистени салтово-маяцкой культуры Подонья // Советская Археология. — 1987. — № 2.
• Николаенко А. Г. Отчет об охранных работах в Ютановке в 1994 году. Волоконовка.. — Волоконовка. 1995. Архив ИА РАН, 1995.
• Николаенко А. Г. Отчет об археологических работах в Волоконовском районе Белгородской области в 1973 г.// НА ИА РАН. — Р. 1. № 4982.
• Николаенко А. Г. Металлургический горн салтово-маяцкой культуры у села Ютановка Белгородской области / А. Г. Николаенко, А. В. Степовой // Древности эпохи средневековья евразийской лесостепи: сб. науч. трудов. — Воронеж. 2008.
• Старикова С. В согласии с природой // Белгородская правда, 29.06.2011.
• Степовой А. В. Металлургическое производство населения лесостепного варианта салтово-маяцкой культуры. Диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук — Воронеж: Воронежский государственный университет — 2010.
• Черноусов П. И., Мапельман В. М., Голубев О. В. Металлургия железа в истории цивилизации. — М.: МИСиС, 2005.