Як живуть люди в Радянській Росії: враження з поїздки
Як живуть люди в Радянській Росії: враження з поїздки — документальний роман 1933 року єврейського журналіста і письменника Менделя Ошеровича, подорожні записки про його гнітючі враження з поїздки до Радянського Союзу, та зокрема в Україну в 1932 році. Ошерович правдиво описує жахливі реалії життя звичайних радянських людей в опанованій більшовиками Україні на початку Великого Голоду. Мендель Ошерович, американський журналіст єврейської щоденної газети соціалістичного спрямування, живе в полоні пропагандистських похвал на адресу першої в світі комуністичної держави. Він отримує редакційне відрядження для висвітлення щоденного життя простих людей, щоб додати більше людського образу до пропаганди «величних досягнень» у побудові справедливого безкласового суспільства. І хоча він бачить ознаки індустріалізації, наочно бачить припинення переслідування євреїв, яке було в царські часи; однак йому впадає в вічі страждання селян, забиті біженцями поїзди, якими вони намагаються дістатись до міст, щоб розжитись хоч якоюсь поживою. Знаючи з дитинства українську, їдиш і російську мови, він розмовляє з пасажирами в поїздах, з робітниками, селянами, обслугою, випадковими зустрічними людьми, дітьми. Він чує і читає офіційну пропагандистську інформацію, де говориться про тимчасові труднощі і необхідні жертви заради «світлого майбутнього». З другого боку, серед людей ходять чутки про селянські повстання, придушені з нелюдською жорстокістю, про родичів, «зданих» їхніми дітьми до ГПУ. День за днем він бачить вмираючих і близьких до смерті людей, слухає і занотовує їхні розповіді. Він все більше розуміє, на що перетворила нелюдська влада його рідні місця на Поділлі навколо Тростянця, які колись жили може й не багато, але більш-менш у достатку. Його душить повсюдна атмосфера розпачу, страху і непевності в завтрашньому дні. Він бачить, як його колишні знайомі — євреї і неєвреї — постійно шукають за якимось шматочком хліба, щоб вижити. Люди не мають чим почастувати його, запрошуючи до хати, і дуже цього стидаються. В той же час він бачить якихось партійних функціонерів і закордонних туристів, привезених з пропагандистською метою, які харчуються делікатесами. Зрештою, двоє його братів самі приєднались до каральних органів, завданням яких є методично відбирати у селян хліб.[1]
Сам доведений до морального вичерпання перебуванням у Радянському Союзі протягом лютого-березня 1932 року, Ошерович повернувся до Нью-Йорка і далі працював у єврейському часописі, незважаючи на знайомство з реаліями «соціалістичного раю». Зі своїх записок він написав і опублікував мовою їдиш свій скрупульозний роман-свідчення, який отримав неоднозначну, а часом різку критику. Слід зазначити, що мова книжки така, щоб, не приховуючи фактажу, все ж мінімально поставити під удар родичів і близьких, які залишились в Україні. Зрештою, є свідчення, нібито його брат написав гнівного листа-відречення від брата-«наклепника». Опублікувавши книжку, Мендель Ошерович ніколи не виступав у англомовній пресі з подальшими свідченнями чи звинуваченнями сталінського режиму. Він займався громадською діяльність, спрямованою на допомогу євреям в Україні, але його публіцистика залишалася «в рамках». Які були справжні мотиви цієї позиції, важко сказати. Але сама книжка була і залишається вражаючим правдивим свідченням очевидця Голодомору в Україні[3] Книга перекладена з їдиш на англійську Шерон Павер (англ. Sharon Power), передмова під назвою «"Вперед" — забагато десятиліть запізно» і загальна редакція Любомира Луцюка. На обкладинці книги - стара студійна фотографія автора Менделя Ошеровича з матір'ю, зроблена під час його перебування на Поділлі в 1932 році. Примітки
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
