Яременко Дмитро Валерійович

Дмитро Валерійович Яременко
Дмитро Валерійович Яременко;
Солдат
Загальна інформація
Народження	2 лютого 2005; м. Маріуполь, Донецька область
Смерть	13 листопада 2023 (18 років); Луганська область; (загинув у ході російського вторгнення в Україну)
Національність	українець
Псевдо	«Ілай»
Військова служба
Роки служби	2023
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС України
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Дмитро́ Вале́рійович Яре́менко (2005—2023) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився в Маріуполі на Донеччині. Навчався у школі, захоплювався музикою, грав на гітарі, мріяв створити свій музичний гурт. Мати Юлія і Дмитро навесні 2022 року майже два місяці прожили в блокованому ворогом місті — там були холод, голод і «смертю наповнено все довкола»^[1].

У другій половині квітня 2022 року родина змогла виїхати з окупованого Маріуполя в напрямку Запоріжжя. Далі зупинилися у Львові, де Дмитро закінчив 11 клас середньої школи, потім переїхали до Вінниці.

Вступив до Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського на факультет філології й журналістики. Мріяв після закінчення журналістських студій далі навчатися режисури та зняти кіно про свій рідний Маріуполь^[2].

Коли юнакові виповнилося 18 років, після першого курсу навчання він добровільно звернувся до рекрутингового центру 12-ї бригади спецпризначення «Азов». У серпні того ж 2023 року уклав контракт на військову службу, а в університеті перевівся на індивідуальну форму навчання.

Пройшов курс бойової підготовки, у війську став стрільцем-санітаром.

Коли виконував бойове завдання в Серебрянському лісі поблизу селища Діброва на Луганщині, ворожа міна влучила у бліндаж, у якому перебували українські вояки. Дмитро загинув миттєво, за кілька днів побратими змогли забрати й вивезти тіла.

Полеглого бійця Вінниця проводжала на площі Тараса Шевченка 21 листопада 2023 року — в День Гідності та Свободи. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

На кафедрі журналістики вишу Дмитра характеризували так: «Неймовірно хоробрий, сміливий, принциповий. Викладачі та одногрупники знали його як відповідального, талановитого, ерудованого студента, надійного та чуйного друга, патріота рідної України»^[3].

У Дмитра залишилися бабуся, мама, старший брат та батько, який також став на захист України.

Нагороди

Орден «За мужність» III ступеня (2024, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові^[4].

Вшанування пам'яті

Пам'ять воїна вшановано на меморіальних дошках, встановлених на честь полеглих випускників і студентів у Вінницькому педагогічному університеті та середній загальноосвітній школі № 30 у Львові.

Біографічну статтю про Дмитра Яременка вміщено в меморіальному виданні «Янголи Маріуполя» (Вінниця, 2025)^[5].