Ярошевич Никанор Казимирович

Ярошевич Никанор Казимирович
біл. Міканор Казіміравіч Ярашэвіч
Народився	11 (23) липня 1885  Novy Svieržańd, Мінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	не раніше 1937
Країна	Російська імперія  Білоруська Народна Республіка  Радянська Соціалістична Республіка Білорусі  СРСР
Діяльність	політик, науковець, педагог
Alma mater	Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (1906) Петровська сільськогосподарська академія (1914)
Заклад	Білоруський національний технічний університет
Посада	ректор
Ярошевич Никанор Казимирович у Вікісховищі

Никанор Казимирович Ярошевич (біл. Міканор Казіміравіч Ярашэвіч; (11 (23) липня 1885 , Novy Svieržań^d, Мінська губернія  — не раніше 1937 )) — перший ректор Білоруського політехнічного інституту (1920—1922).

Никанор Казимирович Ярошевич народився 11 (23) липень 1885 року в містечку Новий Свержень Мінського повіту (нині Столбцовський район Мінської області) в білоруській селянській родині.

У 1903—1906 рр. навчався в Глухівському вчительському інституті. Працював учителем Головенчицького (Мінський повіт), Шостенського (Київський навчальний округ) та Глухівського (Чернігівська губернія) народних училищ.

У 1910—1914 роках — студент Московського інституту сільського господарства; під час навчання входив до складу білоруського студентського гуртка, надсилав листи до газети «Наша Ніва». Працював агрономом у Лебединському повіті Харківської губернії, читав лекції з агрономії в навчальних закладах Мінської, Смоленської та Харківської губерній. Розпорядженням міністерства фінансів у 1915 р. його призначили інспектором малого кредиту при Сумському відділенні Державного банку. Учасник Першої світової війни з 1915 р.

Після Лютневої революції 1917 року один з керівників Мінського губернського земського управління і лідерів місцевого відділення російських есерів (пізніше, так званих обласників). На початку березня 1918 року в складі Мінської земської групи кооптований до складу Ради Білоруської Народної Республіки, проте 25 березня 1918 разом з іншими представниками земств, міського самоврядування та національних меншин вийшов з її складу на знак незгоди з прийняттям третьої статутної грамоти^[1].

Один з авторів проекту створення в Мінську університету.

Під час польсько-радянської війни 1919—1920 років очолив Мінську губернську земську управу, викладав у Мінському політехнічному училищі [Архівовано 2 травня 2021 у Wayback Machine.]. 18 вересня 1919 року під час приїзду до Мінська Юзефа Пілсудського при зустрічі останнього з громадськістю в приміщенні колишнього Мінського дворянського зібрання єдиний, хто виступив з публічним протестом проти польської окупації краю, заявив, що «полякам нічого шукати в Білорусі». В умовах польської окупації та фактичної перемоги більшовиків у громадянській війні підтримував утворення суверенної білоруської Республіки.

На початку 1920-х років у складі «Російської Соціалістичної групи» безуспішно брав участь у виборах до Мінського міського магістрату. З відновленням радянської влади влітку 1920 року увійшов до складу комісії зі створення Білоруського державного університету, а в листопаді був призначений першим ректором новоствореного білоруського політехнічного інституту(БПІ), одночасно викладав у Мінському Інституті народної освіти (міна), Білоруському робітничому технікумі, виконував обов'язки завідувача відділом Наркомату освіти Білоруської РСР з професійно-технічного освіта [Архівовано 2 травня 2021 у Wayback Machine.]. Ініціатор створення і перший голова білоруського вільно-економічного суспільства.

Виступав проти так званої примусової білорусизації, був прихильником поступового переходу викладання в навчальних закладах Білорусі на білоруську мову. Наприкінці 1920 — початку 1921 року його звинуватив у спробі відновити діяльність есерівської організації «обласників», а також у налагодженні зв'язків з Польщею, що проявлялося в появі великої кількості студентів, які втекли до Мінська з Західної Білорусі^[2].

У березні 1921 року за наказом ГПУ БРСР за звинуваченням в антирадянській діяльності був ув'язнений і поміщений до Мінського пищаловського замку. Завдяки заступництву 38 викладачів БПІ, Міна та білоруського робітничого технікуму через 2 місяці Никанора Ярошевича було звільнено^[3]. У січні 1923 р. за наказом ГПУ БРСР висланий до Ташкента.

У другій половині 1920-х років працював у Середньоазіатському університеті, інституті іригації та механізації сільського господарства Узбецької РСР. Після чергового арешту в 1930 виселений разом з родиною з Ташкента в сільську місцевість, але в 1933 році знову дозволено повернутися назад. У 1937 році заарештований за «шпигунство на користь іноземних розвідок». 7 жовтня 1938 засуджений Військовою колегією Верховного Суду до вищої міри покарання (список від 12.09.1938) і того ж дня розстріляний. У першій справі (№ 36730-с; зберігається в архіві КДБ Білорусі) реабілітований прокуратурою Мінської області 8.12.1995 року.

Ідея створення вищого навчального закладу в Білорусі озвучувалася різними громадськими організаціями. Але тільки тверда позиція голови губернської земської управи Никанора Ярошевича дозволила здійснити цей проект на практиці, незважаючи на спроби німецьких і польських окупаційних властей перешкодити цьому. Реалізувати задум про створення вищого навчального закладу вдалося зі встановленням радянської влади в Білорусі. Після неодноразових зустрічей М. К. Ярошевича з головою ВРК СРСБ Олександром Черв'яковим 10 грудня 1920 року Мінський політехнікум набув статусу закладу вищої освіти [Архівовано 15 вересня 2019 у Wayback Machine.].

Никанор Ярошевич був обраний ректором Білоруського державного політехнічного інституту. З ініціативи студентів розпочалися рейди по лекціях з метою перевірки відвідуваності занять. Студентам, що пропускали заняття студентам загрожувало позбавлення продовольчого пайка і відрахування з вишу. 6 березня 1921 року Радою Білоруського державного політехнічного інституту була затверджена Інструкція деканів окремих факультетів^[4]. Відповідно до цієї Інструкції декан обирався факультетськими зборами і затверджувався на посаді педагогічною радою. До обов'язків декана входили питання організації освітнього процесу, дотримання навчальної та трудової дисципліни. На 1 грудня 1921 р. в БДПІ працювало 158 осіб, з них понад 80 були зайняті в навчально-виховному процесі, інші складали допоміжний персонал. Важке економічне становище і обмеженість контингенту студентів кордонами шести повітів Мінської губернії призвели до закриття БДПІ [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] у 1922 р. Таким чином, Никанор Ярошевич був творцем першого в Білорусі вищого технічного навчального закладу. Будучи вченим, він ніколи не забував про те, що необхідно готувати гідну зміну. Бачив майбутнє Білорусі у високих технологіях. Цим і повинен був зайнятися Білоруський державний політехнічний інститут [Архівовано 2 травня 2021 у Wayback Machine.].

• Ярошевич Миконор (Никанор) Казимирович // Моряков Л. В. Репрессированные литераторы, ученые, работники просвещения, общественные и культурные деятели Беларуси, 1794—1991: Энц. путеводитель. — Соч, 2003. — Т. 1. — ISBN 985-6374-04-9.