Ячейкін Юрій Дмитрович
Яче́йкін Юрій Дмитрович (нар. 26 грудня 1933, Свердловськ — пом. 18 червня 2013[1]) — український письменник і карикатурист. Найбільше відомий за циклом фантастико-гумористичних творів «Пригоди капітана Небрехи». БіографіяЮрій Ячейкін народився 26 грудня 1933 року в Свердловську (теперішній Єкатеринбург, Росія) в родині сталевара. За власними спогадами, ще з юності захоплювався фантастикою і читав будь-що з фантастичної літератури, що йому траплялося. Але тоді майбутній письменник помітив, що радянська «фантастика ближнього прицілу» майже не містить власне фантастики, а її прогнози навіть на найближчі роки часто не збуваються. Закінчивши середню школу, Юрій Ячейкін вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики. Там навчався з 1952 по 1957 рік, видавав рукописний журнал «УТЮГ» (Універсальне товариство юних гумористів), де опублікував свої твори «Нова історія Адама і Єви» і «Що і треба було довести». В цей час познайомився з Василем Симоненком і Анатолем Перепадею. Після цього два роки працював на заводі «Арсенал» у видавництві газети «Арсеналець». Пізніше писав фейлетони для газети «Вечірній Київ» (1960—1961), журналу «Перець» (1961—1968), працював в редакціях журналів «Вітчизна» і «Дніпро». Свої твори підписував псевдонімами, число яких перевищувало десяток. Першою офіційною публікацією стала гумореска «Чому батьки тікають у відпустку?», надрукована в 1959 році в журналі «Вітчизна». Відтоді Юрій Ячейкін регулярно публікувався в періодичній пресі, а з 1965 року майже щорічно стали виходити і збірники його юмористики. У 1967 став членом Спілки письменників України. Крім літератури, Юрій Ячейкін займався карикатурою, виконував ілюстрації для журналу «Перець» та інших видань. Проте більшість його творів проілюстрував інший художник — Анатолій Василенко[2][3]. Коли радянська фантастика збагатилася творами таких авторів як брати Стругацькі та Єфремов, Ячейкін помітив прогалини в фантастиці україномовній. Також він зауважив, що в СРСР ігнорується ненаукова фантастика. Тому письменник став наслідувати гумористичну фантастику Гоголя, Марка Твена, щоб засобами сатири й гумору обійти обмеження. Зокрема так з'явився цикл «Пригоди капітана Небрехи». Пізніше Ячейкін згадував: «Якщо я писав свої твори, нічого не знаючи про фентезі, то не потрапив і під їхній вплив — моє невігластво пішло мені на користь. У моїх творах нема ніяких чудовиськ, ніяких жахів…». Письменник виступав за популяризацію дитячої літератури і критики дитячих творів, які тоді сприймалися як дещо неповноцінне[4]. Ячейкін прославився як автор книжок сатири та гумору, книжок для юнацтва, серед них: «Допотопна історія», «Зустрічі зі шпигуном», «Мемуари пророка Самуїла», «Однодобовий детектив», «Важко бути знаменитим», «За образом та подобою», «Слідство веде прокурор», «Кодова назва Ареса», «Рандеву зі Смертю», «Агент візантійської секрети», «Вірю — не вірю», «Люди без тіні», «Канікули серед пірамід», роману-дилогії «Пророцтво Ленори», «Друге бажання королеви», «Війна троянд», роману-трилогії «"Кодова назва "Едельвейс"», творами для дітей: «Дивовижні пригоди капітана Небрехи», «Оце повезло!», «Мої і чужі таємниці», «Народження АДАМАа», «Зоряні мандри капітана Небрехи», «Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона», «Гості з греків», «Терези сміху» та ін[5]. В останні роки сильно хворів, майже осліп. Помер 18 червня 2013 року, похований на Байковому кладовищі[6]. Основні твори
Твори перекладені понад 20 мовами, повість «Допотопна історія» та декілька оповідань увійшли до багатотомної антології «Майстри світового гумору» (Югославія, 1968). Нагороди і премії
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
