112-та Башкирська кавалерійська дивізія (СРСР)
112-та Башкирська кавалерійська ордена Леніна, Червонопрапорна, орденів Суворова і Кутузова дивізія — з'єднання, створене для участі в німецько-радянській війні за національно-регіональною ознакою. Сформована в Уфі в грудні 1941 року . ІсторіяСтворення Підставою створення стало звернення уряду Башкирської АРСР до Державного комітету оборони СРСР у листопаді 1941 року з проханням створити за рахунок республіканських ресурсів дві кавалерійські дивізії. Після отримання згоди 17 і 29 листопада 1941 року бюро обкому ВКП (б) і Раднаркому Башкирської АРСР видали постанови, що визначають порядок дій по формуванню дивізій. З господарств республіки було передано 13,3 тисячі коней, упряж, обмундирування, фураж тощо. Комплектування особового складу проходило в основному за рахунок поповнення з сільських районів Башкирської АРСР. Чимало командирів із башкирів і татар, з дозволу Головного управління формування Червоної Армії, було відкликано з фронту, з інших військових округів. У грудні 1941 — січні 1942 рр. прибули постійні командири полків: майор Тагір Таїпович Кусимов (275-й кавалерійський полк), майор Гарей Абдуллович Нафіков (294-й кавалерійський полк), майор Гаріф Давлетович Макаєв (313-й кавалерійський полк). 25 грудня 1941 року прибув і вступив на посаду командира дивізії полковник Мініган Шаймуратов, який був відкликаний з фронту з посади командира 1-го особливого кавалерійського полку в складі гвардійського кавалерійського корпусу генерала Лева Михайловича Доватора Створення відбувалося на місці відправлених на фронт в жовтні-листопаді 1941 року 74-ї та 76-ї кавалерійських дивізій в районі станції Дьома в Уфимському районі (112-та Башкирська кавалерійська дивізія) і Благовєщенському районі (113-та кавалерійська дивізія) республіки. 2 березня 1942 року комісія Південно-Уральського військового округу оцінила підготовку 112-ї кавдивізії, як готової до відправлення на фронт. 22 березня 1942 року голова Президії Верховної Ради Башкирської АРСР Рахим Кіреєвич Ібрагімов вручив дивізії прапор Президії Верховної Ради і Ради Народних Комісарів Башкирської РСР, На час завершення комплектування башкири становили 81,4 %, татари 14,5 %, росіяни 3,3 % та інші національності — 0,8 %. За директивою НКО особовий склад 113-ї кавалерійської дивізії був переданий для доукомплектування інших частин (до 112-ї кавдивізії, 9-го запасного кавалерійського полку (м. Туймази), 11-ї кавалерійської дивізії). 11 квітня 1942 року 112-та Башкирська кавалерійська дивізія почала відправку на ст. Єфремов Московсько-Донбаської залізниці. 1 травня 1942 року увійшла до складу 8-го кавалерійського корпусу (командир генерал-майор Олексій Жадов) разом з 21-ю гірничо-кавалерійською дивізією і 55-ю Алтайською кавалерійською дивізією[1].
Бойовий шляхЗ 2 липня 1942 року 112-та кавалерійська дивізія бере участь в бойових діях 3-ї армії Брянського фронту, в оборонних боях Сталінградської битви на рубежі річки Олим. За час з 2 по 8 липня 1942 року на рубежі Олешки — Малі Бірки — Святоша частини 112-ї кавдивізії знищили 320 ворожих солдатів і офіцерів, два склади з боєприпасами, вивели з ладу 57 ручних і станкових кулеметів, 12 гармат, 2 танки, 10 вантажних автомобілів та іншої бойової техніки супротивника[2]. З 10 липня по 9 жовтня 1942 року дивізія вела бої на рубежі оборони Косинка-Тербуни-2 (Курська область). 10 липня 1942 року при визволенні села Лобанівка загинув командир 294-го кавалерійського полку майор Гарей Нафіков. 31 липня 1942 року в газеті «Красная звезда» з'явився нарис «В Башкирській дивізії», Костянтина Симонова, який незадовго до цього відвідав дивізію і опублікував статтю про подвиг бійців в дивізійній газеті. 22 жовтня 1942 року рішенням Ставки Верховного головнокомандування був знову створений Південно-Західний фронт, до складу 5-ї танкової армії якого увійшов 8-й кавкорпус (і в тому числі 112-та кавдивізія). До 8 листопада корпус вийшов до річки Дон і почав контрнаступ. З 16 грудня 1942 року 112-та Башкирська кавалерійська дивізія брала участь в Середньодонської наступальної операції Південно-Західного і частини сил Воронезького фронтів. У другій половині грудня 1942 р. — на початку січня 1943 г. у складі 8-го кавалерійського корпусу брала участь у боях з визволення станції Чернишків та міст Чернишковський і Морозовськ Донецької області.
У ході цих боїв дивізія зазнала великих втрат. З трьох полків було сформовано один зведений загін. Командиром цього загону став командир 294-го полку підполковник Г. Є. Фондеранцев. У середині січня 1943 року дивізія отримала поповнення. У складі поповнення переважно були частини з Середньої Азії і 7-й маршовий ескадрон, який прибув з 9-го запасного кавалерійського полку (м. Туймази). 22 січня 1943 року у місті Біла Калитва, героїчно стояли в обороні 33 воїни 112-ї Башкирської кавалерійської дивізії, під командуванням лейтенанта А. Атаєва, який отримав посмертно звання Героя Радянського Союзу[2]. З 2 лютого 1943 року 8-й кавкорпус діяв в складі 3-ї гвардійської армії (командувач генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко). У лютому 1943 року дивізія в складі 8-го кавалерійського корпусу зробила глибокий рейд тилом ворога до міста Ворошиловграда. 23 лютого 1943 року при виході полку з рейду між селами Петрівське і Юлина Ворошиловградської області загинув командир дивізії генерал-майор Мініган Шаймуратов. За час рейду дивізія пройшла з боями понад 400 кілометрів; нею було знищено майже 3000 солдатів ворога, 56 танків, 6 літаків, 6000 автомашин противника. Трофеями дивізії стали 5 збройових, 8 продуктових складів, 31 літак, 20 танків, 115 автомашин; близько 2000 солдатів і офіцерів були взяті в полон. Звільнено від ворога більше сотні населених пунктів. За героїзм, проявлений в запеклих боях під Сталінградом, 213 бійців і командирів дивізії були відзначені урядовими нагородами[3]. За цю операцію 8-й кавалерійський корпус, був перейменований на 7-й гвардійський кавалерійський корпус, дивізія 14 лютого 1943 року перетворена на 16-у гвардійську кавалерійську дивізію. Гвардійськими стали і полки дивізії. Після загибелі М. М. Шаймуратова дивізію очолив полковник Григорій Бєлов. З 15 квітня 1943 року по 30 серпня 1943 року в дивізія перебувала резерві Ставки ВГК З 13 травня 1943 року по 12 липня 1943 року дивізія здійснювала переформування в м. Павловськ Воронезької області; отримала поповнення, в тому числі з числа особового складу 16-ї та 81-ї кавдивізій 4-го кавкорпусу[1]. Восени 1943 року дивізія брала участь в Чернігівсько-Прип'ятській операції. 21 вересня 1943 року за відзнаку в боях за звільнення Чернігова дивізії присвоєно почесне найменування «Чернігівська». 25 вересня частини дивізії вийшли до Дніпра. За участь в битві за Дніпро понад 1,4 тис. бійців і командирів дивізії були відзначені урядовими нагородами; звання Героя Радянського Союзу отримали 54 людини, в їх числі командир дивізії генерал-майор Григорій Бєлов, командир 58-го гвардійського кавполкау полковник Тагір Кусимов, Каюм Ахметшин, Тимербулат Халіков та ін. У листопаді 1943 року дивізія брала участь у визволенні міст і сіл Білорусії в ході Гомельсько-Речицької операції. З 8 по 14 січня 1944 року вона брала участь в Мозирському рейді 7-го гвардійського кавалерійського корпусу, а також — у визволенні міст Мозир і Сарни, нагороджена орденом Червоного Прапора . Березень 1944 року — наступ на Володимир-Волинський. З 18 липня 1944 року по 2 серпня 1944 року дивізія брала участь у визволенні міст і сіл України, Білорусії, Польщі в Люблінсько-Брестській операції . За взяття міст Каліш і Люблін дивізія була нагороджена орденом Суворова II ступеня ; 58-й і 62-й гвардійські кавалерійські полки та 148-й гвардійський артилерійсько-мінометний полк нагороджені орденами Червоного Прапора. З серпня 1944 року по 9 січня 1945 року дивізія брала участь в обороні на східному березі Вісли. За взяття міста Томашув-Мазовецький 60-й гвардійський кавалерійський полк нагороджений орденом Червоного Прапора ; 58-й гвардійський кавалерійський полк і 148-й гвардійський артилерійсько-мінометний полк удостоєні найменування «Томашувських». З 10 лютого 1945 року по 4 квітня 1945 року дивізія брала участь в Східно-Померанській операції. З 19 квітня 1945 року по 5 травня 1945 року — в Берлінській стратегічній операції . Нагороджена орденом Кутузова II ступеня. За роки німецько-радянської війни дивізія пройшла від Дона до Ельби понад 4000 км. 15 раз відзначалась в наказах Верховного Головнокомандувача. Командири
Підпорядкованість
Склад і командири полків
Нагороди
Нагороджені воїни дивізії3860 воїнів дивізії нагороджені орденами і медалями, 78 із них стали Героями Радянського Союзу і п'ятеро повними кавалерами ордена Слави .
Пам'ять
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
