6888 батальйон центральної поштової служби
 6888-й батальйон Центральної поштової довідки (англ. 6888th Central Postal Directory Battalion) на прізвисько «Шість потрійних вісімок» (англ. Six Triple Eight) був переважно чорношкірим батальйоном Жіночого армійського корпусу (Women's Army Corps — WAC).[1] 6888-й налічував 855 жінок і очолила його майор Чаріті Адамс Ерлі.[2] Це був єдиний переважно чорношкірий підрозділ Жіночого армійського корпусу США, який відправили за кордон під час Другої світової війни.[2] Девізом групи було «Немає пошти, низький моральний дух».[3] Батальйон був організований у п'ять рот: штаб, рота A, рота B, рота C і рота D.[4] Більшість 6888-го працювали поштовими клерками, але інші були кухарками, механіками та займали інші допоміжні посади, так що 6888-й був самодостатнім підрозділом.[5] Історія_the_continent_of_Europe_were_800_girls_of_the_6888th_Central_Postal_Directory_Bn,_w_-_NARA_-_531333.jpg)  Під час Другої світової війни відчувалася значна нестача солдатів, здатних керувати поштовою службою армії США за кордоном.[6] У 1944 році Мері Маклеод Бетьюн працювала над тим, щоб отримати підтримку першої леді, Елеонори Рузвельт, для «ролі чорношкірих жінок у війні за кордоном».[7] Чорношкірі газети також закликали армію США «використовувати темношкірих жінок на значущі армійські роботи».[8] Жінки, які вступили до корпусу, поїхали на базове навчання до Джорджії.[7] Жінки, які вже були у WAC перш ніж приєднатися до 6888-го, як-от Еліс Діксон, служили в різних місцях, включаючи Пентагон.[9] Велика Британія6888-й покинув Сполучені Штати 3 лютого 1945 року на швидкохідному лайнері «Іль-де-Франс» і прибув до Глазго[3] 12 лютого.[7] Під час подорожі «Іль-де-Франс» зустрів кілька німецьких підводних човнів, що змусило судно вдатися до маневрів ухилення.[10][1] Корабель благополучно дістався Глазго. Батальйон був перевезений поїздом до Бірмінгема.[3] 15 лютого підрозділ пройшов інспекцію та марш для огляду перед генерал-лейтенантом Джоном Ч. Лі, командуючим зоною зв'язку Європейського театру військових дій (ETO), і генерал-майором Робертом Макгоуеном Літтлджоном, головним квартирмейстером ETO, до обов'язків якого входило пошта. Армійські чиновники вважали, що недоставлена пошта шкодить моральному духу. Багато листів і посилок мали лише ім'я одержувача, мали загальновживане ім'я або використовувалися псевдоніми.[3] За оцінками, було відставання в 17 мільйонів документів.[11] 6888-й батальйон розробив власну систему для обробки невідправленої пошти.[10] Це включало створення та ведення картотеки імен тих, хто має однакові або схожі імена, використовуючи військові серійні номери, щоб розрізняти їх. Картотека містила 7 мільйонів карток.[11] Жінки 6888-го працювали 24 години на добу, сім днів на тиждень, у три зміни, обробляючи та доставляючи пошту — засіб для підвищення морального духу — військам, що воювали в Європі.[2] Кожна зміна обробляла приблизно 65 000 одиниць пошти.[6] Загалом підрозділ обробляв пошту для понад чотирьох мільйонів військових і цивільних осіб, а також ліквідував відставання у Великій Британії та Франції.[11] На початку операції білий генерал спробував послати білого офіцера, щоб «розповісти їм, як це робити правильно», але майор Адамс відповіла: «Сер, над моїм мертвим тілом, сер!» На той час, коли той самий генерал відвідав частину у Франції, його ставлення змінилося, і він високо оцінив досягнення 6888-го.[7][1] Батальйон виконав шестимісячне завдання за три місяці у травні 1945 року.[10] Батальйон мешкав і працював у тимчасових дерев'яних будівлях Школи короля Едуарда в Еджбастоні, яку в 1939 році реквізувало британське військове відомство для використання британською та американською арміями. Тридцять дві офіцерки жили в трьох будинках навпроти, і оскільки 6888-й був відокремленим підрозділом, жінки спали та їли в різних місцях, ніж білі солдати-чоловіки.[2] Холодна погода, коли вони прибули, означала, що жінки повинні були носити пальта та додатковий одяг, працюючи в неопалюваних тимчасових будівлях.[3] Деякі з жінок вважали, що європейські місцеві жителі ставляться до них краще, ніж люди в Сполучених Штатах.[12][13] Проте були докази сексистського та расистського поводження з боку чоловіків-солдатів.[11] Капелан, який працював у Бірмінгемі, створив Адамс проблеми, наказуючи своїм солдатам не приходити на роботу, а з'являтися до нього в офіс, що призводило до того, що вони ставали самовольниками.[4] Адамс була змушена «порадити» його залишити жінок у спокої, «нагадавши йому, що вона відповідає за жіночі завдання».[4] ФранціяПісля того, як було завдання було виконано із затримкою в Бірмінгемі, 6888-й перетнув Ла-Манш до Гавру 8 червня 1945 року (після Дня Великої Британії 8 травня) і був перевезений потягом до Руана[3] щоб там впоратися з ще однією партією затриманої пошти, деякі з листів були трирічної давності.[3] Військова поліція у складі батальйону WAC не мала права носити зброю, тому, щоб не допустити «небажаних відвідувачів», вони використовували джіу-джитсу.[3] 6888-й брав участь у церемонії параду на місці страти Жанни д'Арк.[10] До жовтня 1945 року пошта в Руані була очищена, і 6888-й був відправлений до Парижа.[3] Вони пройшли маршем містом і були розміщені в розкішному готелі, де отримали першокласне ставлення.[12] Протягом цього часу, оскільки війна закінчилася, батальйон скоротився на 300 жінок, і ще 200 були звільнені в січні 1946 року.[3] ПовоєннийУ лютому 1946 року підрозділ повернувся до Сполучених Штатів, де був розформований у Форт-Дікс, Нью-Джерсі.[3] У той час не було публічного визнання їхніх заслуг.[7] СпадщинаПід час служби члени 6888-го батальйону Центральної поштової служби були нагороджені медаллю «За Європейсько-Африканську Близькосхідну кампанію», медаллю «За хорошу поведінку» та медаллю «Перемога у Другій світовій війні».[10] 2019 року армія США нагородила 6888-й підрозділ Подякою за заслуги.[14][15] 25 лютого 2009 року батальйон був вшанований на Меморіалі жінок на військовій службі Америки на Арлінгтонському національному кладовищі.[3] У заході взяли участь троє колишніх членів підрозділу 6888, включаючи Еліс Діксон, Мері Регланд і Гледіс Шустер Картер.[3] У 2009 році президент Барак Обама та перша леді Мішель Обама також нагородили Діксон і Регланд.[16] 15 березня 2016 року 6888-й батальйон Центральної поштової довідки було введено до Зали слави Жіночого фонду армії США.[a] Церемонію вступу відвідала ветеранка батальйону Елсі Гарріс.[18] 30 листопада 2018 року у Форт-Лівенворті відкрили пам'ятник жінкам 6888-го батальйону Центральної поштової служби. На освяченні були присутні п'ять жінок з батальйону — Мейбіл Кемпбелл, Елізабет Джонсон, Лена Кінг, Анна Робертсон і Делоріс Раддок.[19] 13 травня 2019 року на честь досягнень 6888-го під час перебування в Бірмінгемі посол США у Великій Британії Вуді Джонсон вручив блакитну табличку Школі короля Едуарда. Меморіальна дошка тепер розміщена на маршруті екскурсій, організованих Бірмінгемською організацією Black Heritage Walks Network.[20] 12 лютого 2021 року сенатори США Джеррі Моран (R-Kan.) і Джекі Розен (D-Невада)[11] представили двопартійне законодавство про нагородження Золотою медаллю Конгресу членів Жіночого армійського корпусу, які були призначені до 6888-й центральний поштово-директорський батальйон часів Другої світової війни. Конгресмен США Гвен Мур (D-Wis.) представила супутнє законодавство в Палаті представників, де воно було прийнято одноголосно.[15] 14 березня 2022 року президент Байден підписав двопартійний законопроєкт про нагородження батальйону золотою медаллю Конгресу.[11] Станом на 2022 рік лишалися живими лише троє учасниць формації: Фанні МакКлендон,[b] Лена Кінг[c] і Анна Мей Робертсон.[d] Батальйон був сюжетом кількох кіно- та театральних проєктів. У 2019 році вийшов документальний фільм «Шість-три-вісім: Немає пошти, низький моральний дух» («The SixTripleEight: No Mail, Low Morale») режисера історика Джеймса Тереса. Терес запропонувала полковнику Една Каммінгс, яка допомагала очолити роботу по спорудженню пам'ятника шести потрійних вісімок у Форт-Лівенворті, нагородити жінок золотою медаллю Конгресу.[1] У 2022 році історія 6888-го батальйону центральної поштової довідки надихнула на створення нового мюзиклу під робочою назвою «6888: Мюзикл», виконавчим продюсером якого став Блер Андервуд.[21] Тайлер Перрі написав сценарій, режисер і продюсер фільму Netflix «Шість потрійних вісімок», заснованого на батальйоні поштової довідки 6888, у головній ролі Керрі Вашингтон у ролі Чаріті Адамс.[22] Три жінки з батальйону, які загинули в аварії на джипі — Мері Г. Бенкстон, Мері Джевел Барлоу та Долорес Мерседес Браун — були поховані на Нормандському американському кладовищі, три з чотирьох жінок, які були поховані там разом із понад 9000 чоловіків (четверта, Елізабет Енн Річардсон, була волонтером Червоного Хреста, загинула в авіакатастрофі Piper Cub поблизу Руана в липні 1945 року).[1] У масовій культурі«Шість потрійна вісімка» — американський військовий драматичний фільм сценариста і режисера Тайлер Перрі, заснований на статті Кевіна М. Гаймела в журналі «Історія Другої світової війни» за 2019 рік. Він вийшов у прокат у деяких кінотеатрах 6 грудня 2024 року, а дебютував на Netflix 20 грудня 2024 року. Уточнення
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
