C/2012 S1 (ISON)
Комета C/2012 S1 (ISON) — довгоперіодична навколосонячна комета, відкрита 21 вересня 2012 року. Максимальної яскравості комета досягла під час перигелію 28 листопада 2013 року; за оцінкою яскравість становила 1m[3]. Комета розпалася за кілька годин до моменту перигелію, на відстані 5.2 Rsun[4]. Відкриття та назваКомета була відкрита 21 вересня 2012 любителями астрономії Віталієм Нєвскім (Вітебськ, Білорусь) та Артемом Новічонком[ru] (Петрозаводськ, Росія). Відкриття було зроблено за допомогою 40-см рефлектора зі світлосилою f/3 + ПЗЗ, встановленого на обсерваторії проєкту ISON (англ. International Scientific Optical Network, Міжнародна наукова оптична мережа) біля Кисловодська, Росія (код Центру малих планет «D00»)[5] і програми автоматизованого відкриття астероїдів і комет CoLiTec, що розроблена групою українських програмістів з Харкова та Криму. На момент відкриття комета мала 18 зоряну величину і володіла комою діаметром 10 кутових секунд, що відповідає 50 тис. км на відстані в 6,75 а. о. Найбільш ймовірний діаметр ядра комети становить 3 км. Згодом зображення комети були виявлені на більш ранніх знімках обсерваторій Маунт-Леммон (отриманих 28 грудня 2011 року) і Pan-STARRS (отриманих 28 січня 2012 року), що дало змогу значно уточнити орбіту комети. 24 вересня був опублікований циркуляр Центру малих планет з першими достовірними орбітальними даними нової комети[5]. Ім'я комети просто «C/2012 S1», приставка «(ISON)» означає лише організацію, де було здійснене відкриття — обсерваторію проєкту ISON. Якби організація виявила схожу комету наступного дня, її б слід було назвати «C/2012 S2 (ISON)». Незважаючи на це, деякі медіаресурси розцінили приставку як кодове ім'я самої комети — «Ison»[6][7][8]. Орбіта та характеристики![]() Комета C/2012 S1 (ISON) досягла свого перигелію (найбільшого зближення із Сонцем) 28 листопада 2013 року на відстані в 0,012 а. о. (1,8 млн км) від центра світила[2][9]. Враховуючи той факт, що радіус Сонця становить 695 500 км, комета мала пролетіти приблизно в 1,1 млн км від сонячної поверхні. Орбіта комети близька до параболічної, що може вказувати на походження небесного тіла із Хмари Оорта[10][11]. Космічний зонд НАСА Deep Impact, який 17—18 січня 2013 року спостерігав за кометою на рекордній для себе відстані в 793 млн км, показав, що хвіст комети на цей час становив понад 64 000 км[12]. 1 жовтня 2013 року комета наблизилася до Марса на 0,072 а. о., а 26 грудня 2013 року — мала наблизитися до Землі на відстані 0,43 а. о.[9] Деякі орбітальні елементи комети подібні до таких Великої комети 1680 року: це є ознакою того, що ці дві комети є фрагментами одного небесного тіла[13]. Земля, як очікувалося, мала пройти орбітою комети 14—15 січня 2014 року, існують шанси утворення метеоритного дощу[14]. Проте 28 листопада 2013 року під час свого перигелію, комета розпалася. Видимість![]()
На час відкриття, комета мала зоряну величину близько 18,8, що недоступно для спостереження неозброєним оком, але достатньо для любителів із великими телескопами[15][16]. Як і в інших комет, яскравість C/2012 S1 поступово наростатиме під час наближення до Сонця і поступово згасатиме після витку навколо світила на шляху до віддалених районів Сонячної системи. Починаючи із серпня 2013 року, комету можна було побачити через невеликі телескопи або біноклі. У кінці жовтня чи на початку листопада 2013 року C/2012 S1 стала видимою і для неозброєного ока і мала залишатися такою до середини січня 2014 року[16][10]. У жовтні комета пройшла сузір'я Лева, біля його найяскравішої зорі Регул, потім пролетіла біля Марса в нічному небі, і ці яскравіші об'єкти могли допомогти легше відшукати комету[15]. Наприкінці листопада комета досягла свого перигелію і стала надзвичайно яскравим об'єктом на небі. Якби C/2012 S1 залишилася неушкодженою, то на короткий час, можливо, мала стати яскравішою за повний Місяць[11][10]. Під час максимального наближення до Сонця комету можна було розгледіти і вдень, хоча елонгація в 1° утруднить спостереження. При віддаленні від Сонця комета мала тьмяніти, і в грудні 2013 року мала бути видною з обох півкуль Землі, можливо, з довгим хвостом[15]. Проте 28 листопада 2013 року комета розпалася. Передбачити яскравість комети важко, особливо для таких, які проходять близько до Сонця через інтенсивність сонячного випромінювання та невизначеність складу C/2012 S1 (ISON). Якщо комета вперше влітає у внутрішню область Сонячної системи з хмари Оорта, то летючі речовини її льодяного ядра ще не були потривожені і ніколи не піддавалися серйозному впливу (тепловому і гравітаційному), із чого випливає велика невизначеність поведінки ядра поблизу Сонця. Якщо речовина виявиться крихкою, ядро може зруйнуватися задовго до перигелію[17][18]. Комети Когоутека та C/1999 S4 не виправдали очікувань астрономів, але якщо C/2012 S1 (ISON) вціліє, то вона може бути схожою та Велику комету 1680 року, Велику комету 2007 року чи комету C/2011 W3 (Лавджоя)[19][20]. Найяскравішою кометою із 1935 року була комета Ікея — Секі в 1965 році із зоряною величиною −10[21]. Наукові результатиЗа даними кометних спостережень, використовуючи радіотелескоп Великий міліметровий радіотелескоп Атаками (ALMA) був виміряний детальний розподіл HCN, HNC, Н2СО і пилу всередині кометної коми С/2012 S1 (ISON), коли комета перебувала на відстані 0,54 а. о. від Сонця. HCN виходить приблизно з ядра з переважно сферично-симетричним просторовим розподілом й однорідним витоком. Витік HNC масивний і асиметричний і передбачає джерело, розташоване в комі. Масштабна довжина передбачуваних Н2СО батьківських частинок виявилась порядку кількох сотень кілометрів. Опалення та фотоліз вогнетривких матеріалів, як-от пилові частинки, полімерів та інших макромолекул і їх подальша фрагментація на відстанях 100—10 000 км від ядра є найпереконливішою гіпотезою про походження спостережуваних Н2СО і HNC. Комета показала компактний, сильно загострений субміліметровий континуум і додаткову, слабшу хвостоподібну структуру, направлену протилежно напрямку руху комети («пиловий слід»). Кометна субміліметрова емісія завдячує найімовірніше великим, ≥1 мм пиловим частинкам[22]. Результати вчених з України та Білорусі, яким була надана допомога групами метеорних спостережень у всьому світі, підтвердили, що частинки пилу комети ISON, які, ймовірно, утворилися в перигелії, увійшли в атмосферу Землі, як метеорні частинки. 43 метеорні події були записані після аналізу 54 000 зображень з 10—17 січня 2014 року[23]. Див. також
Примітки
Галерея
|
Portal di Ensiklopedia Dunia