Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій
«Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007) — найвідоміша праця Оксани Забужко в жанрі нон-фікшн. В цій книзі вона переосмислює сприйняття і творчість іншої відомої українки — Лариси Косач-Квітки. Про Лесю Українку читати цікаво передовсім тому, що культурна спадщина, яку вона нам залишила, все ще є дуже і дуже недооціненою. В книзі ми можемо насолодитись добре відомим стилем Оксани Забужко, з реченнями на три сторінки та довжелезними примітками, але також варто додати, що, все-таки, це якісний і ґрунтовний аналіз творчості Лариси Косач-Квітки, високо оцінений критиками. Книга, наповнена фрагментами листів та спогадами сучасників, дозволяє нам краще зрозуміти особистість відомої письменниці та контекст, що її оточував.[1] Книжка присвячена Соломії Павличко, якій авторка 1999 року пообіцяла написати таку книжку. Оксана Забужко у пролозі вказує:
Мова йде про такі дві її книжки: «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992) та «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997).[2] Структура та анотація до книжкиВидання 2007 року має обсяг 640 сторінок[2]. Зміст книжки такий: Пролог Дорожня мапа: розділ за розділом І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст II. Міфологічна пригода жінки-Орфея і любовний дискурс: конфлікт інтерпретацій III. Історія єресі—І. Містичний шлюб і «релігія любови» IV. Історія єресі—II. У пошуках абсолюту. Фауст-мужчина і Фауст-жінка V. Лицарі під заборолом: народники чи шляхта? (До генези української інтеліґенції) VI. «Тайна імени». Історія ордену: символ віри VII. Історія ордену: фінал. Герб лілеї. Notre Dame Dolorosa і її помста VIII. Наша Славна Жірондистка: релігійна альтернатива в секулярну добу. Вступ до історії хамократії Епілог Покажчик імен Про автора Ілюстрації Примітки (до електронної версії) Анотація до книги[3]:
Книжка - це філософсько-літературознавче дослідження творчості Лесі Українки. Авторка запитує: чому саме Леся Українка стала єдиною жінкою, яку українці погодилися визнати "великою"? У чому її "архетипова функція" як національної героїні, за яким алгоритмом відбулася її героїзація, які потреби "колективного несвідомого" вона задовольняє - словом, "за що ми любимо Лесю"? У пошуках відповіді на це запитання Забужко стосується безлічі найрізноманітніших тем: теми кохання та смерті в мистецтві, співвідношення хвороби та творчості, образ тіла в радянській культурі, гностичні "єресі" та суфізм, відмінності між українським і російським народництвом, європейське лицарство і культ Прекрасної Дами, протистояння революції, і це далеко не повний перелік. Здається, що "надто багато"? Але Забужко складає з цього різноманіття тем єдиний пазл і розкриває культурні коди Лесі Українки, вже втрачені і з першого погляду незрозумілі навіть освіченим сучасникам. У цій колосальній роботі Оксана Забужко використовує (зокрема) феміністську методологію. Я б сказала, що це чудовий зразок феміністської літературної критики. Особливо цікава тема "жіночої релігії" та жіночого божества, яка проходить через усю книгу. Забужко вважає Українку жінкою-єресіархом, і у цій ролі – продовжувачкою давньої традиції "жіночої релігії". [4] Нагороди та відзнаки[5]
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
