Крива блиску Т Північної Корони протягом часу, пов'язаного зі спалахом 1946 року, на основі даних AAVSO.
T Північної Корони у звичайних умовах має зоряну величину близько 10, що близько до межі розрізнення типових біноклів. Було помічено два спалахи зорі: 12 травня 1866 року вона досягла магнітуди 2,0 (у статті, яка вийшла пізніше, зазначається, що на піку яскравості зоряна величина перебувала в діапазоні 2,5 ± 0,5[10]), а 9 лютого 1946 року — магнітуди 3,0[11]. Отже, навіть за пікової зоряної величини 2,5 ця повторювана нова залишалася тьмянішою приблизно за 120 зір на нічному небі[12]. Його іноді називають «Полум'яна зоря» (Blaze Star)[13].
T Північної Корони є подвійною системою, яка складається з червоного гіганта і білого карлика. Речовина з червоного гіганта перетікає на білий карлик, через що той оточений акреційним диском і весь перебуває в щільній газовій хмарі[14]. Коли система перебуває в стані спокою, червоний гігант домінує у видимому світлі, і система виглядає як гігант спектрального класу M3. Гарячий компонент робить певний внесок в емісію та домінує в ультрафіолетовому діапазоні. Під час спалахів передавання речовини гарячому компоненту значно посилюється, гарячий компонент розширюється, а світність системи збільшується[15][16][17][18].
Крива блиску AAVSO повторюваної нової T Північної Корони з 1 січня 2008 р. по 17 листопада 2010 р., яка демонструє пульсації основного червоного гіганта. Верхня частина графіка відповідає більшій яскравості, нижня — меншій. Номери днів за юліанським календарем.
Компоненти системи роблять один оберт один навколо одного за 228 днів. Орбіта майже кругла і нахилена під кутом 67°. Радіус орбіти головної компоненти навколо центру мас складає 0,54 а. о.[19] Дослідження радіальної швидкості свідчать, що червоний гігант має масу 1,37 ± 0,13 маси Сонця, а білий карлик — 1,12 ± 0,23 маси Сонця.
Спалах 1946 року
Задокументовані спалахи зорі відбулися в 1787, 1946 і 1866 і роках; ймовірно, ще більш ранній спалах стався в 1217 році[20].
Павло Паренаго і Борис Кукаркін звернули увагу на Нову Північної Корони 1866 року. Її амплітуда блиску перебувала десь між великими амплітудами звичайних нових і невеликими амплітудами повторних. За їхніми розрахунками, вона повинна була повторити спалах між 1926 і 1966 роками.
9 лютого 1946 року о 5:00 за хабаровським часом (8 лютого о 19:00 за UTC) любитель астрономії, колійний обхідник Олексій Каменчук, спостерігаючи зоряне небо на роз'їзді Пера Амурської залізниці[ru] (ст. Шимановська, нині при місті Шимановськ) виявив у сузір'ї Північної Корони зорю із зоряною величиною 1,7m, якої раніше в цьому місці не було. Такою яскравою в цьому невеликому сузір'ї була лише його найяскравіша зоря — Гемма). Каменчук написав про це листом астроному Олександру Михайлову, додавши карту ділянки зоряного неба із зображенням зорі і припустивши, вона ідентична Новій 1866 року. 9 лютого (за UTC) про спалах цієї нової повідомив професійний астроном Спенсер Джонс[21].
Передбачення спалаху нової в Північній Короні сильно зміцнило гіпотезу Паренаго і Кукаркіна про повторність спалахів звичайних нових. Астрономи чекають на повторні спалахи інших нових зір, які спостерігалися в XVII—XIX ст.[22]
Цей приклад вкрай вдалого наукового прогнозу не такий простий, як здається з першого погляду і як його багато років представляли в підручниках і в науково-популярній літературі. Дійсно, прогноз ґрунтується на властивостях змінних зір іншого типу, з іншою природою та енергетикою спалахів (про що не було відомо Кукаркіну й Паренаго). Крім того, T Північної Корони — не зовсім типовий представник повторних нових: у ній постачальником речовини, що акреціюється на білий карлик, є гігант, а не субгігант, а отже, внесок цього компонента в сумарний блиск системи є більшим, а амплітуда, як наслідок, менша[23].
Активність системи з 2016 року
20 квітня 2016 року на вебсайті журналу Sky & Telescope з'явилося повідомлення про стійке зростання яскравості системи: з лютого 2015 року вона збільшила свою яскравість з 10,5 до приблизно 9,2 зоряної величини. Подібна подія була зареєстрована в 1938 році, незадовго до спалаху 1946 року[24]. До червня 2018 року зоря трохи потьмяніла, але все ще залишалася на надзвичайно високому рівні активності. У березні або квітні 2023 року яскравість зменшилася до 12,3[25]. Подібне затемнення відбулося за рік до спалаху 1945 року, що вказує на те, що T Північної Корони, ймовірно, вибухне в першій половині 2024 року. Наразі заплановано подальші спостереження[26].
5 липня 2024 року британська газета «Індепендент» повідомляла, що на нічному небі Землі незабаром з'явиться світло від вибуху зорі T Північної Корони. Вчені стверджують, що вона з'явиться як надзвичайно яскрава зоря, яку можна буде бачити неозброєним оком упродовж наступних кількох днів або тижнів. Науковці пояснюють, що яскраве світло є наслідком періодичного термоядерного вибуху, який відбувається в подвійній зоряній системі. Явище можна буде спостерігати близько тижня в районі сузір'я Геркулеса, а найкраще спалах можна знайти завдяки спеціальному астрономічному застосунку на смартфоні або планшеті[27][28].
Wallerstein, George; Tanya Harrison; Ulisse Munari; Andrew Vanture (11 May 2008) «The Metallicity and Lithium Abundances of the Recurring Novae T CrB and RS Oph»[31]. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 120 (867): 492—497.
R and T Coronae Borealis: Two Stellar Opposites[32]
↑T Северной Короны // Астрономический календарь 1946 г. Переменная часть / Под ред. Дубровского К. К.. — Горький: Горьковское областное издательство, 1946. — С. 119. — 215 с.
↑Schaefer, B.E.; Kloppenborg, B.; Waagen, E.O. Announcing T CrB pre-eruption dip. AAVSO. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 18 січня 2024.
