Інтелектуальна власність у Франції

Законодавство Франції у сфері інтелектуальної власності – одне з найбільш розвинених у світі, де під інтелектуальною власністю розуміється сукупність закріплених законом прав на РІД в промисловій, науковій, літературній і художній областях. Потреба в державну охорону інтелектуальної власності обумовлена наступними причинами: по-перше, необхідністю врегулювати баланс інтересів між правами творців на їхні твори, винаходи і т.п. правом суспільства на доступ до цих РІД; по-друге, держава заохочує творчість і прагне сприяти вільної та ефективної торгівлі РІД.^[1] Творіння людського розуму, на відміну від матеріальних об'єктів, не можуть бути огороджені від використання третіми особами в силу того факту, що хтось володіє ними після того, як інтелектуальний продукт став надбанням суспільства, автор більше не в змозі здійснювати контроль над використанням РІД. Ця обставина є головним правовстановлюючим принципом законодавства у сфері інтелектуальної власності з охорони прав автора у Франції. Стаття 1 французького патентного закону (1791) говорить:

"Будь-яке відкриття або новий винахід в будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок чого закон повинен гарантувати йому всебічне і повне користування ним, відповідно до умов і на строки, які будуть встановлені.

Патентне законодавство Франції до Кодексу законів про інтелектуальну власність складається з двох частин: 1) авторського права і суміжних прав; 2) промислової власності (винаходи, промислові зразки, товарні знаки та ін.). Уряд Франції проводить державну технологічну політику, яка в значній мірі здійснюється через спеціальне агентство - Анвар. За своїм становищем Анвар - урядове (державне) агентство з промислово-комерційним статусом. Це означає, що агентство працює як незалежний концерн, але його місія визначається урядом Франції. Основне завдання агентства - сприяння новаторства і технологічного прогресу у Франції. У сфері діяльності агентства знаходиться використання державних наукових розробок на ліцензійній основі, а також допомогу приватним компаніям.

1) Міністерство наукових досліджень; 2) Міністерство малих і середніх підприємств. У раді директорів агентства третину складають представники різних міністерств, третина - наукові та промислові діячі, призначувані урядом Франції, і третина обирають працівники апарату. Агентство очолює особа, яка є головою правління і керуючим директором. Ця особа призначається урядом за пропозицією правління. Агентство має в цілому 400 працівників, приблизно половина з них працює в 24 регіональних відділеннях. Таким чином, можна констатувати, що французька система захисту прав на інтелектуальну власність спирається на добре організовану систему реалізації РІД.

Розглянути детально тему інтелектуальної власності у Франції можна в рамках вивчення дисципліни «Інтелектуальна власність» на кафедрі Інновацій та інноваційної діяльності в освіті НПУ ім. М.П. Драгоманова.

• Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / за ред. А.С. Довгерта. - Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р.В. Дроб'язко. - К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2001. - 520 с.
• Демченко Т.С. Правове регулювання промислової власності в Європі та в Україні: принципи побудови та шляхи зближення / Демченко Т.С. – К.: Преса України, 2005. – 64 с.7
• Капіца Ю.М. Забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності в Європейському Союзі / Ю.М. Капіца // Інтелектуальний капітал. – 2005. – № 4. – С. 3-11.
• Капіца Ю.М. Охорона прав на промислові зразки у ЄС / Ю.М. Капіца, В.П. Воробйов // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4. – С. 73-77.
• Кожарська І. Охорона знаків для товарів і послуг в ЄС /І. Кожарська // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 6. – С. 6-11.
• Правове забезпечення сфери інтелектуальної власності в Україні в контексті Європейської інтеграції: концептуальні засади: монографія / За ред. О.П. Орлюк. – К.: Лазурит-Поліграф, 2010. – 464 с.
• Руденко О.В. Уніфікація норм авторського права в Директивах ЄС / О.В. Руденко // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2003. – Вип. 180. – С. 68-72.
• Скордамалья В. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу: нав. пос. / Скордамалья В. – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2004. – 156 с.