Адигейська мова
Адиге́йська мо́ва (самоназва — Адыгабзэ) — належить до абхазо-адизької сім'ї мов. Розповсюджена в Адигеї та у Лазаревському і Туапсинському районах Краснодарського краю Росії. Число мовців близько 130 тисяч (2002). Має 4 діалекти: абадзехський (за теперішнього часу практично вимер), бжедухський, темиргойський, шапсузький. Літературна адигейська мова склалась й розвивається на основі темиргойського діалекту. Крім адигейців, адигейською мовою користуються кабардинці та черкеси. Характеристика та особливості мовиФонетика адигейської мови відрізняється великою кількістю приголосних (у діалектах до 66); голосних в первинному корінні лише два: «э» і «ы» короткі. Зі стяження складів утворилися довгі: е, и, а, о, у. Ім'я в певній відміні змінюється по чотирьох відмінках — прямому, непрямому, орудному і претваринному, а в невизначеному — по двох, зрідка трьох. Дієслово багате формами осіб, чисел, часів, нахилів, застав. Є багатоособисте, т. з. поліперсонноє відмінювання, коли у відмінювану форму дієслова одночасно включаються два або декілька особистих префіксів, показників суб'єкта, прямого і непрямого об'єктів. Для адигейської мови характерна багатоскладність присудка, до складу якого можуть входити особисті префікси, приставки місця, напряму і особистого відношення, а іноді іменне коріння. Лад пропозиції змінюється залежно від перехідності і неперехідності присудка (підмет відповідно в непрямому і прямому відмінках; присудок неперехідний, з непрямим об'єктом). Відносне визначення стоїть перед визначуваним, а якісне — після визначуваного. Звичайний порядок слів в пропозиції: підмет, пряме доповнення, решта членів, присудка. У лексиці сучасної адигейської мови виділяється первинне коріння типу відкритого складу. З поєднання їх утворюються більшість адигейських слів. ПисемністьКолись черкеси мали свою писемність, але у ході Великої Кавказької війни через геноцид черкесів її було забуто[джерело?] і довгий час черкеси були без писемності. Після Жовтневого перевороту була створена писемність на основі арабської абетки, яку було замінено в 1927 році латинською, а в 1938-му — кириличною, що вживається і нині.
![]() У сучасному адигейському алфавіті 64 літери: 7 голосних та 57 приголосних. Літери ё, к, ъ, ь, ю, я переважно вживаються у запозиченнях; «о» передає дифтонг уэ/эу, кІ — чІ. Раніше в алфавіті були літери щІ, щӏу. Крім символів, наявних у російському алфавіті, в адигейський алфавіт включено літеру I («паличка»). Комбінації приголосних з «у», «ь», «ъ», «I»: гу, гь, гьу, къ, къу, кІ, кӏу, жъ, жъу, шъ, шъу, шІ, шӏу та ін. використовуються на позначення специфічних (гортанних, губних, змичних, щілинних, бокових) звуків. Ці комбінації передають одну фонему, подібно до ль, ть, сь в українській мові. У кабардинській та адигейській мові жь і жъ вимовляються абсолютно однаково, але пишуться по різному. У кабардинській замість жъ пишуть жь (жъы / жьы «старий»), замість чІ — щІ (чӏыгу / щӏыгу «земля»), замість шъ — щ (пшъашъэ / пщащэ «дівчинка»), замість шъу — ф (шъузы / фыз «жінка»; уцышъо / удзыфэ «зелений»), замість шІ — щІ (пшӏы / пщӏы «десять»), замість ф — ху (фай / хуейщ «хотіти»), а замість шӏу — фІ (шӏои / фӏей «брудний»).
Діалектні літери
Приклад«Заповіт» Т. Шевченка адигейською мовою (переклав Кірімізе Жане)[6]:
Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia