Айдер Осман
Айде́р Осма́н (крим. Ayder Asan oğlu Osman[1], 1 січня 1938, с. Бешкуртка-Вакуф — 20 червня 1997, Сімферополь) — кримськотатарський письменник і журналіст. БіографіяНародився 1938 року в селі Бешкуртка-Вакуф (Тамбовка) Сейтлерського (зараз Нижньогірського) району[1]. 1944 року разом з родиною був депортований у с. Алтіарк Ферганської області Узбекистану[1]. Після школи закінчив педагогічний технікум у місті Маргілані, працював вчителем у Алтиарик'ській районній школі[1][2]. У 1957—1960 роках служив в лавах Радянської армії[2], де пройшов курси військового кореспондента та працював у газеті[1] Після завершення служби, навчався на факультеті журналістики Ташкентського університету, який закінчив із відзнакою у 1965 році[1]. Був направлений на роботу в газету «Ленин байрагъыи» («Ленінський прапор»), обіймав посаду завідувача відділом[2]. З 1979/1980 року був відповідальним секретарем журналу «Йылдыз» («Зірка»)[1][2], з 1985 року й до самої смерті був його головним редактором[1][2][3]. Активно брав участь у громадському житті, був членом правління Спілки письменників Узбекистану, де очолював секцію кримськотатарської літератури, а також був членом Національної спілки письменників України (1993)[1][3]. Після повернення до Криму, у 1991/1992 року організував переведення журналу кримськотатарського журналу «Йылдыз» з Узбекистану до Сімферополя[1][4]. Незважаючи на фінансову скруту, продовжив видання журналу. Помер від тяжкої хвороби 20 червня 1997 року в Сімферополі, похований на кладовищі «Абдал»[1]. ТворчістьДоробок Айдера Османа становить близько ста оповідань, численні нариси, а також романи й повісті. Також писав літературно-критичні праці і рецензії на дитячу літературу [5]. Відомий як письменник, що писав трьома мовами — кримськотатарською, російською та узбецькою[1]. Найвідоміші твори: «Эмдженъден селям» («Привіт від дядька», 1972), «Таныш козьлер» («Знайомі очі», 1975), «Йыллар ве достлар» («Роки і друзі», 1981), «Осювбасамакълары» («Ступені росту», 1984) – статті про письменників і поетів, «Тутушув» («Сутичка», 1988), «Азбар къапы янындаки адамлар» («Люди біля воріт», 1988) та ін.[2][3][5]. В останні роки життя написав повісті «Агент» (1993), «Агентнин изинден» («По слідах агента»,1994), «Агентин олюмі» («Смерть агента»,1996), «Къайтув» («Повернення», 1997), п'єсу «Аєдін», книгу литературной критики[1][2]. Повість «Народні месники» була написана на основі документів та спогадів партизанів та учасників підпілля в Криму у роки Другої світової війни, містить багато імен та особистих історій[2]. Айдер Осман публікувався також як перекладач з кримськотатарської, російської та узбецької мов[2]:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
