Алан Шепард

Алан Шепард
Алан Шепард
англ. Alan Shepard
Народився	18 листопада 1923[…] ; Деррі, Рокінггем, Нью-Гемпшир, США
Помер	21 липня 1998 (74 роки) ; Pebble Beachd, Монтерей, Каліфорнія, США ; ·лейкоз
Поховання	Forest Hill Cemeteryd
Країна	США
Діяльність	офіцер ВМФ, космонавт, льотчик, підприємець
Alma mater	Командно-штабний коледж ВМС США, Admiral Farragut Academyd, Школа льотчиків-випробувачів ВМС СШАd, Військово-морська Академія США і Pinkerton Academyd
Знання мов	англійська
Заклад	Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору
Учасник	Друга світова війна
Посада	Chief of the Astronaut Officed і Chief of the Astronaut Officed
Військове звання	контр-адмірал
Конфесія	Християнська наука
Батько	Alan B. Shepardd
Мати	Pauline Renza Shepardd
У шлюбі з	Louise Brewer Shepardd
Діти	Laura Shepard Churchleyd
Нагороди	Національна зала авіаційної славиd (1977) золота медаль Ленглі (1964) Зала слави астронавтів Сполучених Штатів Америки Міжнародна зала космічної славиd (1981)
IMDb	ID 0791593
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Алан Бартлет Шепард молодший (англ. Alan Bartlett Shepard, Jr.; 18 листопада 1923, Деррі, Нью-Гемпшир, США — 21 липня 1998, Пеббл-Біч округ Монтерей, Каліфорнія, США) — американський астронавт, контрадмірал ВМС США. Перший американець, що виконав суборбітальний космічний політ. Другий космічний політ Шепард виконав командиром космічного корабля «Аполлон-14», посадковний модуль якого зробив посадку на поверхню Місяця.

5 травня 1961 року ракета «Редстоун 3» вивела космічний корабель-капсулу «Меркурій-3» («Фрідом 7») на балістичну траєкторію суборбітального польоту. Капсула з Аланом Шепардом на борту досягла висоти приблизно в 186,5 кілометрів і зробила посадку у водах Атлантичного ракетного полігону США за 486 кілометрів від точки старту.

З 31 січня по 9 лютого 1971 року Алан Шепард виконав свій другий космічний політ командиром «Аполлона-14», який став третьою успішною американською експедицією на Місяць.

Освіта

1941 — закінчив морський коледж Академія адмірала Фаррагута (англ. Admiral Farragut Academy).
1944 — отримав диплом бакалавра природних наук у Військово-морській академії США в Аннаполісі.
1962 — удостоєний звання магістра мистецтв в Дартмутському коледжу.
1971 — здобув ступінь доктора природних наук в Університеті Маямі (англ. Miami University) (Оксфорд, Огайо)
1972 — ступінь доктора гуманітарних наук від коледжу Франкліна Пірса (англ. Franklin Pierce College).

Крім того, у 1951 році Алан Шепард проходив навчання в школі морських льотчиків-випробувачів на авіабазі Патуксент Рівер, а у 1957 році закінчив військово-морський коледж в Ньюпорті, штату Род-Айленд.

Кар'єра льотчика-випробувача ВМС

У 1944 році, після закінчення Військово-морської академії США в Аннаполісі Алан Шепард став офіцером ВМС. Його першим призначенням був есмінець «Когсвелл», що служив в роки Другої світової війни в акваторії Тихого океану. Після закінчення війни Шепард почав навчатися фаху військово-морського льотчика, спочатку в містечку Корпус-Крісті штату Техас, а потім у Пенсаколі штату Флорида. Звання льотчика йому було присвоєно у 1947 році. У цій якості Шепард проходив службу у складі 42-ї винищувальної ескадрильї в Норфолці, штат Вірджинія та Джексонвіллі штату Флорида. Він кілька разів служив на борту авіаносців, що були розгорнуті в районі Середземного моря.

У 1950 році Шепард вступив до Школи морських льотчиків-випробувачів на авіабазі Патуксент-Рівер в штаті Меріленд. Після її закінчення брав участь у льотних випробуваннях і роботах з отримання даних про освітленість і структури повітряних мас над територією Північної Америки, а також в експериментах із розробки системи заправки в повітрі для американських ВМС. Шепард брав участь у випробуваннях реактивного палубного винищувача McDonnell F2H Banshee і першої американської кутової злітної смуги авіаносця. Після свого призначення операційним офіцером у 193-ю винищувальну ескадрилью, що була підрозділом нічних винищувачів, у Моффет-Філді, штат Каліфорнія Алан Шепард здійснив два походи у західну частину Тихого океану на борту авіаносця «Оріскані».

Повторно повернувшись в Патуксент, Шепард активно брав участь у льотних випробуваннях палубних винищувачів McDonnell F3H Demon, Vought F-8 Crusader, Douglas F4D Skyray, Grumman F-11 Tiger. Він був призначений пілотом-випробувачем створюваного всепогодного палубного винищувача Douglas F5D Skylancer. П'ять місяців Шепард служив інструктором школи льотчиків-випробувачів. Пізніше — вступив до військово-морського коледжу в Ньюпорті, штату Род-Айленд, по закінченні якого у 1957 році був призначений в штаб командувача Атлантичного флоту як офіцер готовності літаків.

Алан Шепард мав «наліт» більше 8000 годин, з них 3700 — на реактивних літаках.

Кар'єра астронавта

Шепард був одним із семи астронавтів відібраних НАСА у квітні 1959 року для польотів на кораблях «Меркурій». Найвищий професіоналізм й інші якості не тільки дозволили йому стати першим американським астронавтом^[11]. Він був єдиним з астронавтів програми «Меркурій», що ступив на поверхню Місяця.

5 травня 1961 року ракета-носій «Редстоун 3» вивела космічний корабель-капсулу Меркурій-3 («Фрідом 7») на балістичну траєкторію суборбітального польоту. Капсула досягла висоти приблизно в 186,5 кілометрів і зробила посадку в воду Атлантичного ракетного полігону США за 486 кілометрів від точки старту. Хоча політ і був суборбітальний, Шепард, на відміну від Гагаріна (чий політ був повністю автоматичним) мав можливість керувати кораблем і зробив в невагомості успішне маневрування. В історію увійшли слова Шепарда, сказані перед стартом «Редстоуна»: — «Не спартач, Шепарде» (англ. Don't fuck up, Shepard...);^[12]

Після виконання польоту Шепард готувався як дублер Гордона Купера для польоту «Меркурій-Атлас 9». Наступним польотом Шепарда повинен був стати тридобовий політ «Меркурій-Атлас 10» («Фрідом 7-II»), призначений на жовтень 1963, однак 13 червня 1963 року він був скасований.

Після скасування польоту МА-10 Шепард був обраний командиром і пілотом для першого старту нового космічного корабля «Джеміні». Другим пілотом повинен був стати Томас Стаффорд. Алан розпочав тренування, але на початку 1964, лікарі виявили у нього хворобу Меньєра (хвороба вуха, може порушувати роботу вестибулярного апарату), що призвело до його усунення від польотів практично до кінця 1960-х років. Планованим екіпажем «Джеміні 3» стали Вірджил Гріссом та Джон Янг.

Після успішної операції і відновлення льотного статусу Шепард повернувся до активної підготовки до нових польотів.

У віці 47 років, будучи на той час найстарішим астронавтом НАСА, Алан Шепард виконав свій другий космічний політ як командир «Аполлона-14», який став третьою успішною американською експедицією на Місяць (31 січня — 9 лютого 1971 року).

Пізні роки

1971 року Алан Шепард був делегатом Генеральної Асамблеї ООН.

У 1994 році спільно з двома журналістами він видав книгу «Moon Shot: The Inside Story of America's Race to the Moon» («Політ на Місяць: внутрішня історія американської місячної гонки»). Дікі Слейтона також зараховують до авторів цієї книги, але він помер раніше, ніж проєкт був закінчений і став автором тільки номінально. Цікаво, що у виданні книги 1994-го року розміщено колаж з декількох фотознімків, що показує Шепарда, що б'є на Місяці по м'ячу для гольфу (насправді цей епізод знімався тільки на телекамеру, і якість цього знімання значно гірша). За книгою був створений телевізійний мінісеріал в 1994 році.

Алан Шепард помер 21 липня 1998 року від лейкемії в госпіталі міста Пеббл-Біч (Каліфорнія). Через п'ять тижнів померла його дружина Луїза Шепард. Обидва були кремовані, і їх попіл був розвіяний над морем. У них було троє доньок і шестеро онуків^[13].

Нагороди

Нагороджений золотими медалями НАСА «За видатні заслуги» і медаллю «За виняткові досягнення», Космічною медаллю пошани Конгресу, медаллю де Лаво і медаллю імені Ленглі. На його честь названо нове крило планетарію в місті Конкорд. На честь Шепарда названо корабель «New Shepard» приватної аерокосмічної компанії «Blue Origin» (США).