Артек (городище)

Регіон =
Артек
44°33′10″ пн. ш. 34°19′26″ сх. д. / 44.552777777778° пн. ш. 34.323888888889° сх. д. / 44.552777777778; 34.323888888889
Країна	Україна
Розташування	Автономна Республіка Крим
Тип	населений пункт городище і археологічна пам'ятка
Артек Артек (Україна)

Арте́к — умовна назва великої археологічної пам'ятки, частина археологічного комплексу Аю-Даг, розташованого на південно-західному схилі Аюдагу, в урочищі Артек (велика частина пам'ятки зараз — територія табору Артек)^[1]. Рішеннями Кримського облвиконкому № 595 від 5 вересня 1969 року і № 16 (обліковий № 184) від 15 січня 1980 року «монастир на горі Аю-Даг: комплекс середньовічних церков» VIII—XV століть, в тому числі й поселення на південно-західному.

Поселення на південно-західному схилі Аюдагу, відкрите влітку 1963 року, того ж року досліджував Олег Домбровський (шурфування, розвідувальні розкопки, топозйомка видимих залишків споруд). Розташовувалося на морському березі, на сході впиралося в урвища Аюдага, з північного заходу було захищене стіною завширшки 2,8 м^[1]. За оцінками Домбровського селище — одне з найбільших у Криму (можливо, до сотні житлових будинків); під час розвідок виявлено обриси вулиць, огорожі будинків (з місцевого буту на глині або грязьовому розчині), виявлено дві кузні, де виготовляли залізні якорі та металеві деталі корабельного оснащення^[2]. За сучаснішими даними — понад 50 будівель різної величини (до 27 м² площі), деякі, з огляду на товщину стін (90—105 см), могли бути двоповерховими, забудова нерегулярна, що пояснюється складністю рельєфу^[1], причому околиці житла, очевидно, бідноти, маленькі й примітивні, тіснилися на скелястих кручах. У культурному шарі переважає імпортна малоазійська кераміка, зокрема в достатку амфори, які слугували на той час основним видом торгової тари. Траплялося безліч вантажів для рибальських сіток, у відходах велика кількість риб'ячих кісток, мушель мідій і устриць і повна відсутність кісток домашніх тварин — поселення жило морським промислом і торгівлею (знайдена золота монета візантійських імператорів Василя I і Костянтина (869—879 роки) може свідчити про гуртовий характер цієї торгівлі). За наявними знахідками, виникнення селища датують VIII століттям, загинуло у XV столітті (судячи із залізних наконечників стріл, які застрягли між камінням оборонної стіни, — під час турецької навали 1475 року). Уже після загибелі поселення завалило зсувом^[2].