Археологія Луганської області

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2024) Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (травень 2024)

Археологія Луганської області вивчає стародавнє минул Луганської області методами археології.

Археологічні пам’ятки свідчать, що територія Луганської області була освоєна людьми ще за часів ранньої давньокам'яної доби 300—100 тисяч років тому.

Пам'ятки мустьєрської культури 100—32 тисяч років тому: крем'яні знаряддя виявлено поблизу села Колесниківки Станично-Луганського району та в межах Луганська.

Інші поселення у Червоному Ярі (місцевість у місті Луганськ) та на Деркулі.

В околицях села Весела Гора Слов’яносербського району виявлено знахідки пізньої давньокам'яної доби 40—10 тисяч років тому.

Інша відома пам'ятка - Кринична Балка.

В області виявлені одні з основних пам'ятое осокорівської культури - Рогалик-1 та Рогалик-2. Осокорівська культура належить до південного степового азово-чорноморського середньокамяного краю України, характерною рисою були знаряддя з мікролітів.

Осокорівську культуру змінила ненаситецько-моспинська група пам'яток серед яких: Тепле, Мілове, Зимівник, Мурзина Балка.

Поселення мисливців та рибалок середньокам'яної доби 10—8 тисяч років тому досліджені біля селища Петропавлівка Станично-Луганського району.

В межах області на Сіверському Донці та його притоках виявлено близько 20 поселень новокам'яної доби (6—4 тисячоріччя до Р.Х.). Найбільш важливим з них є поселення біля села Підгорівки Старобільського району.

За доби міді-бронзи (III — початок І тисячоріччя до Р. Х.) територію сучасної Луганської області заселяли скотарсько-землеробські племена. З цього часу залишилося численні пам'ятки:

• курганні могильники - біля селища Комишуваха Лисичанського району, в Луганську та інших місцях;
• поселень - селище Борівське Лисичанського району, село Кондрашівка Станично-Луганського району;
• скарби металевих виробів - село Кримське Слов’яносербського району, село Райгородка Новоайдарського району;
• міднорудні шахти - селище Калинове Лисичанського району.

В Луганській області відомі пам’ятки скіфської доби (VII—III сторіччя до Р. Х.):

• кургани біля села Кам’янки;
• пов’язане з виплавкою заліза поселення біля села Городище Перевальського району;

Біля селища Нижня Дуванка Сватівського району розкопані кургани сарматського часу (II сторіччя до Р. Х. — II сторіччя Р. Х.).

В області виявлено поселення та могильники так званої Салтівської культури (VIII—X сторіччя до Р. Х.), яку залишили нащадки сарматів — алани. Найбільш відомі з них є могильник біля села Нещеретового Білокуракинського району та городище біля селища Петрівка Станично-Луганського району.

Наприкінці IX сторіччі сюди перекочували печеніги.

Залишені кочовими народностями курганні поховання та кам’яні баби, встановлені на курганах та висотах.

У 1185 році по території краю зробив похід проти половців новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Тут же відбувся і бій його дружини з половцями, що закінчився поразкою руського війська і полоненням Ігоря.

Коли ж настало перемир’я, між Руссю і кочовиками велася інтенсивна торгівля. Русь починає справляти величезний вплив на господарство і культуру кочовиків. Завдяки цьому деякі племена переходять до осілого життя, починають займатися землеробством. Кочовики селилися, як правило, поблизу кордонів Давньоруської держави, ставали її підданими. В свою чергу і руське населення проникає в степи, де утворюються перші руські поселення.

У 1223—1224 роках край захопили монголо-татари, які обезлюдили його. Через Дике поле проходили шляхи, якими кримські татари вторгалися в межі Московського князівства. Один з них — Кальміуський шлях (сакма), що сполучав Московське князівство з Кримом, пролягав вздовж узбережжя Азовського моря, перетинав річки Кальміус і Сіверський Донець недалеко від впадіння в нього річки Борової.

• Археология Украинской ССР в 3-х томах 1986 г.
• Історія міст і сіл Української РСР. Ворошиловградська область