Горькавий Миколай Миколайович
Миколай Миколайович Горька́вий (рос. Николай Николаевич Горькавый) — радянський, російський та американський астрофізик, спеціаліст з фізики планетних кілець, лауреат Державної премії СРСР (1989). Також відомий як письменник-фантаст. Живе та працює у США, де керує приватним Грінвічським науково-технологічним інститутом (англ. Greenwich Institute for Science and Technology, GIST) у штаті Вірджинія (США)[3]. Має широке коло наукових зацікавлень — від космології до динаміки клітинних мембран. Найбільш відомий дослідженнями планетних кілець, зокрема передбаченням 6 нових супутників Урана за структурою кілець Урана, які пізніше були відкриті космічним апаратом «Вояджер-2». Спільно з Олексієм Фрідманом написав відому монографію «Фізика планетних кілець». Під псевдонімом Нік Горькавий пише наукову фантастику, є автором трилогії «Астровітянка». Має багато науково-популярних публікацій для дітей. БіографіяУ 1976 році закінчив школу № 92 у Челябінську. Займався у двох секціях Челябінського наукового товариства учнів: у секції хімії (керівник Ю. Г. Цитцер) та у секції теоретичної фізики (керівник М. С. Свірський). Брав участь у трьох зборах наукового товариства учнів «Курчатівець» у 1975—1976 роках. У 1976 вступив на фізичний факультет Челябінського державного університету, а в 1981 закінчив його. У 1981—1986 роках навчався в аспірантурі в Москві, в Інституті астрономії РАН (з перервою на службу в армії з весни 1982 до осені 1983). Захистив кандидатську дисертацію з фізики планетних кілець у 1986 році. У 1986—1998 роках працював у Криму, в Сімеїзській обсерваторії. У 1990 році в Державному астрономічному інституті імені П. К. Штернберга при Московському університеті захистив дисертацію доктора фізико-математичних наук (ступінь затверджений ВАК в 1991 році). У 1998 році, отримавши за роботи з зодіакального пилу премію та запрошення Національної академії наук США, почав працювати в НАСА, в Центрі космічних польотів імені Ґоддарда, під керівництвом Джона Мазера, нобелівського лауреата з фізики 2006 року. З 2011 року працює в групі супутника «Суомі»[en][4]. Автор понад ста наукових праць та монографії з фізики планетних кілець. Наукові результатиМиколай Горькавий та Олексій Фрідман спільно розвинули теорію планетних кілець, побудували систему гідродинамічних рівнянь для гравітуючих кілець з непружних частинок, дослідили стійкість кілець Сатурна, відкрили кілька нових нестійкостей (зокрема, акреційну нестійкість, що відповідає за великомасштабне розшарування кілець Сатурна, й еліпс-нестійкість, що викликає ексцентриситет у тонких кілець Урана та Сатурна), запропонували модель динаміки частинок в арках Нептуна. Фрідман і Горькавий запропонували модель резонансного походження тонких кілець Урана, на основі якої вони передбачили положення 6 нових супутників Урана, які за пів року дійсно були відкриті космічним апаратом «Вояджер-2». Ці роботи становлять першу у світі теоретичну монографію з сучасної теорії планетних кілець[5], яку згодом переклали англійською[6]. За передбачення супутників Урана Фрідмана й Горькавого нагородили Державною премією СРСР (1989), причому 30-річний Горькавий став одним з наймолодших лауреатів в історії цієї премії. У 1993—1995 роках Горькавий і Тайдакова розробили чисельну модель захоплення астероїдів, що пролітають біля планети-гіганта, і показали, що ретроградні супутники захоплюються легше, ніж прямі, причому після захоплення вони потрапляють саме в ті зони, де дійсно спостерігають нерегулярні супутники планет. У 2007 році Горькавий опублікував нову модель утворення Місяця[7], згідно з якою він виріс з регулярної навколопланетної хмари, маса якої багаторазово збільшилася шляхом балістичного перенесення речовини з мантії Землі. Цей механізм схожий на модель мегаімпакту, але викликаний не одним великим ударом, а багатьма малими. У другій половині 1990-х років Миколай Горькавий, на пропозицію Джона Мазера, працював над побудовою фізичної тривимірної моделі міжпланетної пилової хмари на основі даних космічного апарата COBE[8][9][10]. Ця робота у 1998 році була нагороджена премією Національної академії наук США. Горькавий також досліджував пилові хмари навколо інших зір і з їхньої структури зробив висновки про існування екзопланетних систем у Бети Живописця[11][12], Веги та Епсилон Ерідана[13][14]. У 1987—2007 роках Горькавий спільно з Фрідманом, Трапезніковим, Левицьким, Тайдаковою та іншими співавторами досліджував сейсмологічну активність та нерівномірність обертання Землі[15][16]. Вони виявили кореляцію між сейсмічністю та нерівномірністю обертання Землі, антикореляцію сейсмічної активності між Північною та Південною півкулями (пов'язану з активністю розломів Тихоокеанського вогняного кола), довели існування річного періоду в частоті слабких землетрусів та передбачили нерівномірність (близько 0,5 см на рік) швидкості руху континентів. Ці дослідження були підтримані одним із перших грантів Російського фонду фундаментальних досліджень[ru] в 1993 році. Після падіння Челябінського боліда 2013 року, Горькавий виявив у даних лімбового сенсора супутника «Суомі» сигнал від пилової хмари, залишеної болідом в атмосфері й дослідив рух цієї хмари[17][18]. З аеродинамічного гальмування він оцінив діаметр уламка, що впав в озеро Чебаркуль, у 78 (−16/+20) см, що виявилося дуже близьким до реальних розмірів витягнутого з озера фрагмента — 88x66x62 см. 2014 року наукову команду під керівництвом Миколая Горькавого нагородили за ці дослідження премією Роберта Ґоддарда Центру космічних польотів імені Ґоддарда[19]. У 2016 році у Горькавий увійшов до редакційної колегії та виступив одним із співавторів книги «Челябінський суперболід», випущеної видавництвом Челябінського державного університету[20]. На початку 2020-х років Горькавий запропонував циклічну модель пульсуючого Всесвіту, в якій на початку кожного циклу відбувається розширення внаслідок антигравітації, що виникає через зменшення маси системи при злитті чорних дір з випромінюванням гравітаційних хвиль, а в кінці кожного циклу відбувається стиснення силою гравітації, що збільшується внаслідок зростання маси чорних дір при поглинанні ними гравітаційних хвиль[21][22][23]. Миколай Горькавий також цікавиться проблемами обробки тривимірних лідарних даних, роботобудування, динамікою клітинних мембран і математичним моделюванням розриву еритроцитів, інфікованих малярійними паразитами (ця тема була підтримана грантом фонду Лангедок-Русільон і розвивається ним з 2011 року, з місячного візиту до університету Монпельє, Франція), а також проблемою енергії-імпульсу гравітаційного поля в теорії Ейнштейна[24]. Літературна діяльністьНауково-популярні книги
Наукова фантастика
Відзнаки
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
