Борис Іванович Ткаченко – письменник, історик, етнограф, краєзнавець, мистецтвознавець, колекціонер старожитностей, фольклорист, публіцист, дисидент-шістдесятник, громадсько-політичний і культурний діяч (тепер хутір Великий) Гадяцького району Полтавської області.

Народився Борис Іванович 18 грудня 1937 року на хуторі Масюки

По смерті матері (1938 р.) батько відвіз його з братом до своїх батьків  у м. Лебедин, що на Сумщині. З того часу майже все життя Б.І. Ткаченка пов’язане із цим містом.

1946-1952 – навчання у семирічці в м. Лебедин;

1952-1956 – навчання в Маловисторопському агрономічному технікумі.

1971 – закінчив заочний відділ Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка по спеціальності «Історія».

1956 – працював агрономом-насіннєводом у с. Пологи Охтирського району.

З 1956 по 1959 р. перебував у лавах Радянської Армії.

1959-1962 – працював майстром виробничого навчання в Лебединському СПТУ № 4.

1962-1964 – агроном Лебединського територіального управління сільського господарства.

1964-1970 – агроном Лебединського райоб’єднання «Сільгосп-техніка»

У 1970 році  Борис Іванович очолював сільськогосподарський відділ в районній газеті «Будівник комунізму».

Навесні 1972 року за читання творів І. Солженіцина та І. Дзюби був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і звільнений з роботи в редакції газети «Будівник комунізму» і виключений з КПРС.

1972-1977 – агроном та заступник керуючого Лебединського райоб’єднання «Сільгосптехніка».

1977 – звинувачений у «наклепах на Конституцію СРСР», звільнений з роботи.

Тому з 1977 по 1984 рік працював двірником, зварником, шофером, комбайнером, трактористом Лебединського райоб’єднання «Сільгосптехніка».

З 1984 року до виходу на пенсію працював головним агрономом Лебединського райоб’єднання «Сільгоспхімія».

1984 – лауреат журналу «Україна» за проблемну статтю «Одвічний трудяга млин».

1987 – лауреат щорічного конкурсу журналу «Україна» за проблемні статті «В Савонисі лобода, а в Києві …» та «Хочу червивого яблука».

22 жовтня 1993 р. Постановою Президії правління Всеукраїнської спілки краєзнавців № 16 присвоєно звання Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців «за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження національної історико-культурної спадщини та природних скарбів України». Вручав в Лебедині особисто П. Т. Тронько, Голова Всеукраїнської спілки краєзнавців, академік НАН України, професор, доктор історичних наук.

1998 –  лауреат обласної літературної премії ім. М. Хвильового за книгу «Під чорним тавром».

2000, липень – лауреат премії обласної ради в галузі літератури та мистецтва у номінації «За кращі літературні та публіцистичні твори» (за книги «Під чорним тавром», «Лебедія») (диплом підписав голова обласної ради М. А. Берфман).

2005, листопад – нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий внесок у дослідження голодоморів в Україні, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність щодо вшануваня пам’яті жертв трагедії.

2007, листопад – нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, активну громадську діяльність з метою вшанування пам’яті жертв трагедії.

2007, 18 грудня – нагородження церковним орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня єпископом Сумським і Охтирським Мефодієм за книгу «Важка стежка до Бога» та з нагоди 70-річчя від дня народження автора.

2007 – нагородження дипломом почесного члена Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка «за значний особистий внесок у справу розбудови та зміцнення Української держави, культурно-просвітницьку роботу по вихованню національно-свідомої спільноти співвітчизників, високу громадську активність».

2008, 23 травня – присвоєння звання «Почесний громадянин м. Лебедина».

1988 – поновлений у партії, але невдовзі подав заяву про вихід з неї.

1990 – балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради України.

1990, травень – організував у Лебедині краєзнавче братство «Єдність», яке згодом переросло в районну організацію Народного Руху України.

1994, лютий – став членом Національної спілки письменників України.

1994, березень – балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради України.

1996 – книжка «Під чорним тавром» допущена до участі в конкурсі на здобуття державної літературної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

1996, грудень – створив і очолив Лебединський міський осередок Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

2002, березень – балотування у народні депутати обласної ради.

Уже багато років горішній поверх будинку Б.І. Ткаченка, що притулився біля самісінького соснового лісу, став домашнім музеєм, в якому зібрано раритетні експонати і речі, які годі побачити навіть у багатьох відомих музеях. Сотні сорочок-вишиванок, рушників, серветок, ексклюзивний посуд, якому років і років, численні картини-портрети Тараса Шевченка і Пантелеймона Куліша, Івана Франка і Лесі Українки… А попід стінами – від підлоги до самісінької стелі – тисячі книжок і брошур, теки з вирізками, різні матеріали про історію України, її фольклорну та літературну спадщину, етнографічне багатство. Експонати Борис Іванович збирав усе життя: будучи студентом Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка, коли працював агрономом, як вийшов на пенсію. Відвідував букіністичні та антикварні магазини, базари і ринки в Лебедині, Сумах, Києві. Багато що подарували і дарують друзі, знайомі, родичі, які знають про це захоплення.

1. Совість: про болі землі, про болі душі людської за нашу землю і краще майбутнє. – Х., 1989. – 175 с.

Про оновлення «неперспективних» сіл, підготовку спеціалістів і закріплення кадрів, нові методи господарювання, екологію.

2. Поле без гербіцидів, душа без погонича. – Х. : Прапор, 1991. – 183 с.

Публіцистичні нариси   про колгосп ім. Орджонікідзе  Шишацького району Полтавської області.

3. Під чорним тавром : історична розвідка про геноцид на Україні і, зокрема, на Лебединщині в 1932–1933 роках, скріплена найвищим суддею – людською пам’яттю. – Лебедин, 1994. – 463 с.

Історичне дослідження причин і наслідків голодомору 1932-1933 рр. на Сумщині, зроблене на основі місцевих фактів, документів і спогадів очевидців, архівних матеріалів.

4. Лебедія : історичні нариси  в двох книгах.  Кн. 1. – Суми :  Слобожанщина, 2000. – 428 с.

Нариси з історії Лебединщини від перших поселень до     20-х рр. XX століття.

5. За горами гори... (правда про Чечню). – Суми : Ярославна, 2001. – 95 с.

Автор  прагне   правдиво  висвітлити події    останніх  років   на Кавказі, ділиться своїми думками щодо подій в Чечні.

6. Пісні рідного краю : українські народні пісні, записані на Лебединщині в 60-х роках XX століття подружжям Ткаченків / упоряд., передмова Б. І. Ткаченко. – Суми : Козацький вал, 2003. – 476 с., з іл.

7. Важка стежка до Бога. – Суми : Козацький вал, 2007. – 844 с.

На основі архівних матеріалів, свідчень в’язнів та спогадів свідків трагічних подій автор розкриває справжні причини більшовицького терору, голодомору, переслідувань християнських священнослужителів та віруючих, піднімає завісу і над нинішнім становищем українського народу.

8. Під чорним тавром. Документи, факти, спогади : історична розвідка про геноцид в Україні, і  зокрема на Сумщині, в 1932-1933 роках, скріплена найвищим суддею – людською пам’яттю. – 2-ге вид., доп. – Суми : Мрія-1, 2008. – 784 с.

Грунтовне історичне дослідження причин і наслідків голодомору 1932-1933 років в Україні, і зокрема на Сумщині, проведене на основі місцевих фактів, документів  і спогадів очевидців, архівних матеріалів.

9. Погром : докум. нарис. – Суми : Мрія-1, 2010. – 372 с.

Про долю репресованого корифея українського мистецтвознавства, уродженця м. Лебедин С. А. Таранушенка (1889-1976) та його оточення.

Борис Ткаченко : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик. / Сумська обл. універс. наук. б-ка ;  уклад. О. К. Линник – Суми, 2012. – 63 с. – (Краєзнавці Сумщини).

Вертіль О. Домашній музей Бориса Ткаченка//Урядовий кур’єр (Київ). – 2009. – 10 лютого (№ 23) – С. 5.