Любецький синодикЛюбецький синодик — історичне джерело, список осіб для поминання у церкві, створений у Любечі. Його написання було розпочато в середині XVIII ст. у Любецькому Антоніївському монастирі, але після ліквідації монастиря у 1786 році він був продовжений у Воскресенській церкві в Любечі[1]. Оригінал Любецького синодика не зберігся, проте відома його копія, що належить до XVIII ст., однак його оформлення сягає 1694 року[2].  Джерела Любецького синодикуНа думку Миколи Жаркіх, до джерел, на основі яких був написаний Любецький синодик, слід віднести поминальний список осіб царського роду (з Священного Синоду); духовенство Чернігівської єпархії (з Чернігова); список князів (з Чернігова); інформацію з Любецького Антоніївського монастиря. При цьому, з 1547 року починається загальноімперський перелік, список київських митрополитів — з 1620 року, а список чернігівських архієпископів — з 1657 року[3]. ПублікаціїПершим опублікував Любецький синодик граф Григорій Милорадович у 1860 році в Чернігівських губернських відомостях та у творі «Любеч, Черниговской губернии, Городнинского уезда, родина Антония Печерского» (1871 р.). У 1886 році був надрукований повний текст Любецького синодика Григорієм Милорадовичем у Чернігівських губернських відомостях, у номерах 69 та 71. Другим публікатором Любецького синодика виявився Філарет (Гумілевський) у 1863 році в Чернігівських єпархіальних відомостях та 1874 році в «Историко-статистическом описании Черниговской епархии». Третя публікація Любецького синодика належить Р. В. Зотову (1882)[4]. ЗмістЛюбецький синодик складається із 4 частин: «Предисловие к читателю благочестивому», де пояснюється користь від поминання померлих; 18 пом'яників; пом'яник безпосередньо чернігівських князів; 174 різних родів осіб, записані для поминання[5]. Пом'яник чернігівських князів — Рюриковичів і Гедиміновичів — XI — XIV ст. розташований на аркушах 16 — 21[6]. Розпочинається список чернігівських єпископів від тих, хто згаданий у літописі в XI — XII ст. Джерелом для нього був Іпатіївський літопис. Але також там наявні й 5 імен, які відсутні в інших джерелах. На думку Миколи Жаркіх, список київських митрополитів створювався незалежно від списку чернігівських єпископів, без використання літописів[3]. Джерело містить канонічні імена давньоруських князів, імена їхніх дружин, інформацію про життя та діяльність чернігівських князів, що доповнює й уточнює літописні повідомлення. Саме тому Любецький синодик належить до цінних джерел для дослідження генеалогії чернігівських князів та історії Чернігово-Сіверського князівства другої половини XIII — XIV ст. У пом'янику зафіксовано імена чернігівських князів від Мстислава Володимировича (Хороброго) до Романа Михайловича молодшого. Також згадані дрібні князі — новгород-сіверські, курські, путивльські, трубчевські та князі більші пізніх уділів, такі як новосильські, торуські, оболенські, звенигородські, козельські тощо[7]. За підрахунками С. Н. Келембета, у Любецькому синодику згадано 119 князів та 45 княгинь. З них — 15 хрестильних імен та 4 чернечих імені князів IX—XIII ст. Філарет до них додав ще 9 княгинь і 2 княгині, яких у рукописі немає, а також 13 князів і 1 княгиню, імена яких містилися на сторінках Єлецького та Сіверського Синодиків. Таким чином, загальна кількість їх становила 141 князя та 48 княгинь[8]. На думку Р. В. Зотова, автор Любецького синодика був добре обізнаний як в історії Чернігово-Сіверщини, так і в генеалогії чернігівських князів[9]. Наприкінці XVII - XVIII ст. у синодик для поминання було внесено чимало родин козаків та міщан Чернігова та Любеча. Синодик Введенскої церкви в Ближніх печерах Києво-Печерськох лавриПом'яник Введенської церкви у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври зберігся в рукописі другої половини XVII століття і має, судячи з усього, спільного попередника з Любецьким, але при цьому має деякі відмінності в тексті, які іноді допомагають краще ідентифікувати згаданих князів, зокрема «Константина Олга» (Константина Олго Любецького синодика) як Олега Святославича, а не Констянтина Ольговича тощо.[10]. Вперше опублікував 2007 року Кузьмін А. С. Див. такожПримітки
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
