Право ґрунту

Право ґрунту чи принцип права ґрунту або ж права землі (лат. ius soli, юс солі) — принцип набуття особою при народженні громадянства тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства її батьків.

Право ґрунту набуло поширення у феодальну епоху, факт народження на території, підвладній конкретному суверену, встановлював правовий зв'язок підданства. Цей принцип домінував у Європі до кінця XVIII ст.

Принцип права ґрунту дістав широке застосування в законодавстві тих країн, які були зацікавлені у збільшенні чисельності свого населення шляхом залучення іммігрантів (США, Велика Британія, Бразилія тощо). У більшості держав цей принцип почав застосовується в поєднанні з принципом «права крові».

За даними Nations Granting Birthright Citizenship^[1].

• Антигуа і Барбуда
• Аргентина
• Барбадос
• Беліз
• Болівія
• Бразилія
• Венесуела
• Гаяна
• Гватемала
• Гондурас
• Гренада
• Домініка
• Домініканська Республіка
• Канада
• Колумбія
• Лесото^[2]
• Малайзія
• Мексика
• Нікарагуа
• Пакистан
• Панама
• Парагвай
• Перу
• Сальвадор
• Сент-Вінсент і Гренадини
• Сент-Кіттс і Невіс
• Сент-Люсія
• США
• Тринідад і Тобаго
• Уругвай
• Фіджі^[3]
• Чилі^[4] - крім дітей осіб, що перебувають проїздом (extranjeros transeuntes), і співробітників офіційних представництв іноземних держав.
• Еквадор
• Ямайка

• Шаповал, В. М. Конституційне право зарубіжних країн: підручник для студ. юрид. вищ. навч. закладів і фак. — К. АртЕк: Вища школа, 1997. — 262 с. — ISBN 966-505-075-3.

• О. В. Буткевич. Право ґрунту // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• Право ґрунту // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.