Протестація

«Протестація» — коротка назва відкритого листа (меморіалу) київських єпископів до короля Сигізмунда III Вази. Повна назва — «Протестація і благочестива юстифікація». Написаний 28 квітня 1621 року польською мовою^[1]. Твір поширювався в копіях на українських і білоруських землях. Уперше пам'ятка була опублікована П.Жуковичем.

Авторами твору є митрополит Київський І.Борецький разом із єпископом Володимирським і Берестейським Й.Курцевичем та єпископом Перемишльським і Самбірським І.Копинським які висловлювались від імені нововисвячених ієрархів та духовенства православної церкви. Деякі дослідники вказують на невстановленість авторства саме Борецького^[2].

На початку 1618 р. Іов Борецький був обраний ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря^[3]. Скориставшись тим, що один із вселенських ієрархів, єрусалимський патріарх Феофан (Теофан) III), перебував у Москві, Іов Борецький запросив його до Києва. На кордоні з Московією патріарха урочисто зустрів Петро Сагайдачний на чолі полку запорожців. Прибувши 22 березня 1620 р. під козацькою охороною до Києва, Феофан зупинився в будинку Богоявленського братства на Подолі. Перебуваючи в Україні патріарх Феофан висвятив єпископів та митрополита^[3] чим, фактично, відновив православну ієрархію ліквідовану Берестейською унією. Такі дії влада розцінила як протизаконний і злочинний акт. Протестація Борецького — полемічний твір-реакція на закиди влади.

У Протестації обгрунтовується та захищається право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру^[4], підкреслюється роль українського козацтва як оборонця православної віри та церкви^[1], козацтво визнається представником народних культурних і релігійних традицій^[5], вказано на тяглість козацтва від княжих часів.

Про причини:

...ми керувалися такими мотивами. Вже двадцять п’ять років ми просимо на сеймах і сеймиках, щоб нам було повернено свободу віри, наші церкви, єпископські престоли. Бачачи, що нас утискують чимдалі більше, ми змушені були стати рішучішими, поставивши понад усе веління Боже і спасіння душ

Про козаків:

...вони з роду нашого, браття наші і християни правовірні. Про них думають, нібито вони є простаками, котрі, знань і розуму не маючи, піддались намовам духівництва. Але ж бо ми ані од послуху належного їх не одводимо, ані ix бунтуємо, та й розуму в ділах і чинах їх не учимо. Самі вони природний розум і од бога даровану кмітливість мають. То ж і ревність та любов до віри, побожності та церкви з давніх давен між ними живуть і проквітають. До того ж те плем’я чесного народу руського, з насіння Яфетового, котре Чорним морем і по-суху Грецьке Царство воювало. З того бо те військо покоління, котре за Олега, монарха руського, в своїх моноксілах (човнах) по морю і по землі (приправивши колеса до човнів) плавало (та пересувалося) і Константинополь штурмувало. Се ж бо вони за Володимира Великого, святого монарха руського, Грецію, Македонію та Іллірик воювали. Се ж їхні предки разом із Володимиром хрестилися і віру християнську од Церкви Константинопольської приймали, і по день нинішній у тій вірі родяться, хрестяться і живуть...

• Капраль М. М. Протестація // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 43. — ISBN 978-966-00-1290-5.