Табір українських військовополонених в Бересті 1919-1921

Табір українських військовополонених в Бересті 1919—1921 (Бугшопи, Буґшопи, Буґ Шопа, Буг-Шопа, Шопи-Буг, Бугошоп, Bug-schuppe, Bugschuppen, Bugshopi, Bugszopy, Буг-шуппе^[1]) — польський табір військовополонених Української Галицької Армії в Бересті (тепер місто Брест, Білорусь), також відомий як «Буґшопи» у 1919—1921 роках. У липні 1919 року в таборі перебувало понад 5 тис. українських інтернованих і військовополонених. За час від 27 липня до 4 вересня 1919 року від голоду, тифу^[2] і побоїв загинуло 724 полонених українців.

Згідно з Михайлом Грушевським з 2 по 23 жовтня 1919 року представники Міжнародного Червоного Хреста здійснили інспекцію найбільших таборів для військовополонених у Польщі. За їхнім звітом, у Бересті перебувало 3036 українських полонених та інтернованих^[3].

Михайло Грушевський так цитує статтю «Табори полонених» у польській газеті «Robotnik» (№ 339.,16 жовтня 1919 р.)^[4].

«Життя в таборах Модліну та Берестя шокує. Табір для полонених у Бересті-Литовському — це ганьба для Польщі. Умови життя в Бугшопах та фортеці Берга можуть довести до розпачу найбезсердечнішого спостерігача. У Бугшопах українських полонених поселяють у стайнях і бараках, побудованих німцями. У деяких із них долівки не дерев'яні, а зі звичайних кам'яних плит. Про солому годі й говорити, долівку полонені вистеляють будяками. Вікон немає, а самі амбразури розтрощені.»

Саме в цьому таборі загинув Йосип Пріцак — батько українсько-американський історика, сходознавця та філолога Омеляна Пріцака^[5].

• Віктор Місіюк (19.01.2011). Наукове дослідження про долю полонених вояків УГА. Процитовано 30 січня 2025.
• Ярослав ОДОВІЧУК (24.09.2019). Табір смерти в Берестю. Процитовано 30 січня 2025.
• Крівава Книга. Ч. 1. Матеріяли до польської інвазії на українські землі Східної Галичини 1918/1919 року. — Відень : Видання Уряду Західно-української Народної Республіки, 1919. — 99 с.

• Emilian Wiszka. Brześć Litewski. Obozy jeńców i internowanych (1919-1921). — Toruń : Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikołaja Kopernika, 2010. — 182 с.