Мати, Ная Кійо[6], походила із села Камоенайпрефектури Хоккайдо і була вчителькою з пошиття європейського одягу. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала в ткацькій крамниці. Там познайомилася з Маркіяном Боришком[7], вихідцем з України.
Маркіян Боришко народився, найімовірніше, 1885 року в селі РунівщинаПолтавської губернії (тепер — Зачепилівський районХарківської області[8]; у цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко). 1900 року (за іншими даними — 1894) з родиною виїхав на Далекий Схід[9] в складі групи українських переселенців[10]. Мешкав з батьками на Сахаліні в селах Владимировка, Красний Яр[11], місті Александровськ, селі Риковське. Працював з геологічними експедиціями, зокрема з експедицією Петра Польового. 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії. Маркіян Боришко брав участь у Першій світовій війні, дослужився до звання старшини. Пізніше, на антибільшовицькому боці, брав участь у Громадянській війні. Згодом — повернувся до Північного Сахаліну, де став власником винно-очисного заводу в місті Александровськ. Після встановлення 1925 року на Північному Сахаліні радянської влади — перейшов до контрольованого японцями Південного Сахаліну, до містечка Одомарі (тоді — префектура Карафуто, тепер — місто КорсаковСахалінської області, Росії). Згодом мешкав у місті Сікука (нині — Поронайськ), де 1928 року одружився з Наєю Кійо. Уже наступного року вони заснували власну молочну ферму. У їхньому шлюбі народилося 3 синів і донька. Тайхо Кокі був наймолодшим з дітей, народився 29 травня1940 року. Старших братів звали Масаесі (Володимир, народився 1928 року) та Кодзі (Костянтин, народився 1933 року), а сестру — Кацу (Катерина, народилася 1937 року)[12].
Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували вихідців з України та Польщі[9]. Остаточно зв'язок Маркіяна Боришка з родиною розірвався 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Дружину з дітьми депортували до Японії[9]. Три роки — з 1945 по 1948 — Маркіян Боришко працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки«СМЕРШ»10-ї повітряної армії, поки у 1949 році за сфабрикованою справою про «антирадянську діяльність» його знову не позбавили волі на 10 років[10]. 1957 року він був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею, намагався розшукати родину в Японії[9]. Помер 15 листопада1960 року від запалення легень в обласній лікарні, у Южно-Сахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.
Коли його дружина 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була одружена зі «шпигуном і росіянином». Через ці події малолітній Тайхо Кокі не запам'ятав батька, а мати ніколи не згадувала про нього, боячись за долю своїх дітей. Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку.
Кар'єра
1960 (у рік смерті батька) — Ная Кокі перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною1961 року.
Тайхо — єдиний борець в історії сумо, який щорічно перемагав у вищій лізі макіноуті впродовж 12 років.
Закінчив кар'єру у 1971 році, одержав іменну ліцензію та очолив школу Тайхо-бея[13].
Після виходу на пенсію залишив школу зятю, але не пориває з нею зв'язків.
2011 — під час візиту до Японії Президент України нагородив Кокі Ная (Тайхо) орденом «За заслуги» III ступеня — за значний особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток українсько-японських гуманітарних відносин.[5][14]
Відвідини України
2002 — Іван Боришко відвідав Україну. У Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також побував у Харкові на турнірі з сумо, організованому місцевими ентузіастами. З благословення чемпіона змаганням присвоїли ім'я Кокі Тайхо. Відтоді Кубок Кокі Тайхо розігрують в Україні щорічно.[10]
1961, вересень — переміг у турнірі найвищої ліги. Отримав титул йокодзуни у 21 рік, дві премії за хоробрість, премію за техніку бою, та одну премію золотої зірки. Наймолодший йокодзуна за всю історію сумо.
1971 — полишив бійцівський ринг. Перемагав 32 рази. З них двічі перемагав 6 турнірів підряд. Загалом був переможцем у 872 двобоях. Програв 182 рази. Пропустив 136 поєдинків. З них у найвищій лізі виграв 746, програв 144 і пропустив 136 боїв (83 % перемог у всіх двобоях). На пам'ять про 30 перемогу отримав титул старійшини Федерації сумо Японії.
↑Поселення, засноване у 1888 році на березі річки Дуйка (нині — річка Велика Олександрівка), в 3 верстах від села Михайлівка. Про Красний Яр згадує в своїй книзі «Острів Сахалін» Антон Чехов. Село припинило своє існування на початку 70-х років XX століття.
↑h[ttps://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2622422-ekodzuna-ivan-borisko-tajho-koki-1-na-berezi-zatoki-terpinna.html Йокодзуна Іван Боришко — Тайхо Кокі.] [Архівовано 9 червня 2020 у Wayback Machine.] 1. На березі затоки Терпіння // www.ukrinform.ua. — 2019. — 19 січня.
.svg){kind=small}
