Яковлєв Валентин Миколайович

Яковлєв Валентин Миколайович
Яковлєв Валентин Миколайович
Народився	22 вересня 1892 ; Суми, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	25 жовтня 1918 (26 років) ; Красноярськ, Єнісейська губернія, Російська СФРР
Країна	Російська СФРР
Діяльність	революціонер
Партія	Російська соціал-демократична робітнича партія
	; ; ;

Яковлєв Валентин Миколайович (22 вересня 1892, Суми — 25 жовтня 1918, Красноярськ) — один з керівників боротьби за Радянську владу в Сибіру, голова Єнісейської Ради, заступник голови губвиконкому, член Центросибіру.

Біографія

Валентин Миколайович Яковлєв народився 22 вересня 1892 року у дворянській родині. З 1910 року навчався в Харківському технологічному інституті. У 1912 р. вступив у РСДРП.

2 — 4 листопада 1914 року в Озерцях, близько Петрограда, проходила Всеросійська нарада більшовицької фракції IV Державної думи та представників місцевих партійних організацій. Харківську організацію представляв В. Яковлєв. Обраний секретарем цієї наради^[2]. За доносом провокатора царська охорона заарештувала всіх учасників конференції. У 1915 р. В. М. Яковлєв був засланий і засуджений до вічного поселення в Туруханському районі Єнісейської губернії.

Після Лютневої революції 1917 року був відкликаний до Красноярську.

З березня 1918 року В. Яковлєв — голова Єнісейського повітового виконавчого комітету Ради робітничих і солдатських депутатів, член Сибірського районного бюро ЦК, Красноярського районного бюро РСДРП(б), Середньосибірському обласного бюро, голова Красноярського комітету, уповноважений ЦК РСДРП(б) з Середнього Сибіру, один з редакторів газети «Сибірська правда».

У 1918 році — член Центросибіру, голова Єнісейського губернського СНХ, заступник голови губвиконкому.

25 жовтня 1918 року в 3 години ночі Яковлєв був засуджений до розстрілу чехословацьким військово-польовим судом при ешелоні № 49 у Красноярську разом з Дубровинским, Парадовским, Белопольским і Вейнбаумом. Усім засудженим ставилося вбивство чехів, а також агітація проти чехів серед ворожих їм військовополонених — німців та угорців. На суді в якості речового доказу використовувалися статті в радянських газетах, у яких обвинувачені закликали жителів губерень боротися з чехословаками, як з силою, що несе загрозу відродження колишнього режиму. Через годину після винесення вироки всі засуджені були розстріляні.^[3].