Ярема Яким Якимович

Яким Ярема
Професор Тернопільської гімназії 1913 р.
Народився	23 вересня 1884(1884-09-23) с. Арламівська Воля, Мостиський повіт
Помер	15 грудня 1964(1964-12-15) (80 років) м. Львів ·інфаркт міокарда[1]
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Австро-Угорщина→ ЗУНР→ УРСР
Національність	українець
Діяльність	мовознавець, викладач університету, психолог
Alma mater	Львівський університет Карлів університет
Галузь	психолог, філософ, мовознавець, літературознавець, педагог
Заклад	Український вищий педагогічний інститут ЛНУ ім. І. Франка Гімназія товариства «Рідна Школа»
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	кандидат філолологічних наук
Батько	Яким Ярема
Мати	Францішка Чутка
У шлюбі з	Марія-Феліція
Діти	Степан Ярема (1926—2008)
Автограф
Ярема Яким Якимович у Вікісховищі

Яким Якимович Ярема (23 вересня 1884, с. Арламівська Воля, нині Мостиського району Львівської області — 15 грудня 1964, м. Львів) — український психолог, філософ, мовознавець і літературознавець, педагог і культурно-освітній діяч. Батько Степана Яреми. Доктор філософії (1922). Кандидат філолологічних наук (1948). Дійсний член НТШ (1939). Професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі (1923—1930 pp.).

Народився Яким Ярема в с. Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. Мати Францішка з дому Чутка — німкеня, народжена у Відні, донька дрібного урядовця, якого доля закинула в Галичину. Батько Яким працював на залізничниці. Він був родом з Дроздович. Старший брат Якима Якимовича Яреми Володимир був суддею в Яворові й Бібрці, пройшов всю українсько-польську війну сотником Української Галицької Армії. Помер на тиф 1919 року в Кам'янці Подільському.

У 1895 році вступив до гімназії в м. Перемишлі. Батьки віддали хлопця під опіку стрийка Олекси Яреми (1855—1930), професора гімназії. Там у 1897 році Яким Ярема вперше слухав виступ Івана Франка, який тоді балотувався на виборах до Галицького сейму. Гімназист Яким вчився дуже добре і багато читав, самотужки вивчив французьку мову. У 1903 році вступив до Львівського університету, студіював філософію і філологію. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті м. Ґрац (1906-1907, Австрія), що на заході Австрії. Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову та літературу у середніх школах з українською, польською та німецькою мовами навчання.

Викладач: 1909–1910 — гімназії у м. Самбір (нині Львівська область), 1911–1914 — українській гімназії в місті Тернопіль, де активіст громадського життя; у грудні 1911 — співорганізатор приїзду Івана Франка. У 1911 року в Тернополі знайомиться з Івано Франком, а згодом напише низку праць, присвячених творчості Каменяра.

Під час 1-ї світової війни був мобілізуваний в австрійську армію. У званні лейтенанта артилерії австрійської армії служив у гарнізоні Перемиської фортеці, де в березні 1915 року потрапив у російський полон. Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. Звідси він разом з однодумцями надсилає вітального листа М. Грушевському, де висловлює готовність служити справі українського державотворення. У листопаді 1917 року Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 — учасник ліквідації більшовицького заколоту в м. Київ.

Повернувся до Тернополя у 1918 році. У листопаді 1918 року призваний до війська та продовжує боротьбу сотником артилерії у лавах Української Галицької Армії^[2]. 3 листопада 1918 року Яким Ярема бере участь у встановленні влади Західноукраїнської Народної Республіки у Перемишлі. Згодом керує гарматною батареєю 12-ї Гірської бригади Третього Корпусу Української Галицької Армії^[3]. 15 травня 1919 року бригада була відтята від головної армії, яка відступала на схід. Опинившись у горах сама, бригада перейшла на Закарпаття, щоб обійти фронт і з'єднатися з армією. Але чехословацькі війська роззброюють та інтернують українські частини, вважаючи їх більшовиками, повіривши фальшивій польській пропаганді.

1918–1919 — в таборі інтернованих українських вояків у Чехії, де виступив організатором культурно-просвітницької роботи, шкіл, видавцем часописів «Голос табора» та «Український стрілець» в місті Німецьке Яблонне^[2]. Після звільнення і до 1930 року жив і працював у Празі. Тут Яким Ярема був одним із лідерів української еміграції 20-х років, активним учасником її інституцій: фундатор Соціологічного товариства, вкладник Українського громадянського видавничого фонду, член Українського інституту громадянства^[4].

У місті Прага працював викладачем матуральних курсів (1922). Отримує диплом доктора філософії Карловового Університету у Празі 23 жовтня 1922 року. професор (1923), завідувач кафедри пед. психології (1925) Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (у 1923—1925 рр. — професор кафедри філософії, з 1925 р. — завідувач кафедри педагогічної психології)^[5], директор української гімназії в м. Ржевиця (1925–1928)^[2].

1930 року повернувся до Тернополя. В гімназії «Рідної школи» (РШ) був спочатку вчителем, членом головної управи РШ, старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків РШ (від 1938 — його керівник). У 1932 році заснував Подільський музей. З приходом радянської влади Ярему обирають директором створеної на основі української гімназії середньої школи N1 у Тернополі.

У січні 1940 року Ярему прийнято у дійсні члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Від 1940 — у Львові, де від січня 1941 викладав в університеті, працював в Інституті літератури АН УРСР. Протягом німецької окупації викладає у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником.

1946–1950 роки — у Київському інституті літератури АН УРСР. 1950–1962 роки — завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині академія ветеринарної медицини). Двічі обирався депутатом Львівської міської ради.

Помер Яким Ярема у Львові від серцевого нападу 15 грудня 1964 року. Був похований на полі № 3 Личаківського цвинтаря.

У 2009 році нащадки родини Ярем передали до Наукової бібліотеки НаУКМА колекцію книжкових та архівних матеріалів родини. ЇЇ започаткував батько, Олексій Ярема, а основні матеріали зібрав Яким Ярема^[6].

Батько Якима Якимовича Яреми — Яким Миколайович Ярема (1845—1915), мати — Францишка Симеонівна Чутка. У Якима Якимовича був брат — Володимир Якимович Ярема.

У 1913 році Яким Якимович Ярема одружився з Марією-Феліцією Савчек, родом зі Стрия, що вчителювала коло Тернополя. Батько Марії-Феліції був управителем маєтку, мати походила зі старого українського роду Горницьких. Сестра матері — Неоніла Горницька була одружена з поетом Василем Пачовським; друга сестра була одружена з поетом Петром Карманським.

Син Якима Яреми — Степан Ярема (1926—2008), випускник механічного факультету Львівського політехнічного інституту, багатолітній працівник Фізико-механічному інституті імені Г. В. Карпенка АН УРСР, видатний вчений в галузі механіки руйнування.

Дядько Якима Якимовича — Олекса Ярема, педагог, фахівець з класичної філології, громадський культурний діяч у Перемишлі, меценат.

Автор наукових праць, зокрема:

• «Маркіян Шашкевич як лірик-поет» (1911),
• «„Мойсей“ — поема Івана Франка» (1912),
• «Уява Шевченка [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]» (1914, усі — Тернопіль),
• «Читанка для українського народу» — Відень-Прага, (1923)
• «Вступ до фільософії» — Прага, (1924),
• «Провідні ідеї філософії Томи Масарика: З приводу 75-ліття народження.» — Прага, (1925)
• «Педагогічна психольогія» (1928),
• «Українська духовність в її культурно-історичних виявах» — Львів, (1937),
• «Німецько-український підручний словник» — Львів, (1941),
• «До проблеми ідейного змісту „ліричної драми“ Ів. Франка „Зів'яле листя“» (1948)
• «Василь Стефаник і Гліб Успенський» (1954)
• «Іван Франко і „Фауст“ Гете» (1956)
• «Зв'язки Василя Стефаника з Станіславом Пшибишевським і Владиславом Орканом» (1958)
• «Зв'язки Івана Франка з творчістю Генріха Гейне» (1960)
• «Російсько-український ветеринарний словник» (1964, співавт.),
• «Українсько-чехословацькі літературні взаємини і початок літературного відродження на Галицькій Україні» (1965),
• «Василь Стефаник і Вацлав Морачевський (1895—1897)» (1963)

• «Російсько-український ветеринарний словник» — Київ, (1964) (у співавторстві: Л. П. Погребняк)
• Автор спогадів «Над Сяном. Листопадові дні 1918 р.» (1997).

Творчу спадщину батька досліджує і видає Степан Ярема, зокрема книги:

• «Життя та діяльність Якима Яреми: Бібліографічний покажчик» (1995),
• «Ювілейна книга української гімназії в Тернополі (1898—1998), до сторіччя заснування» (1998)
• «Яким Ярема (1884—1964). Психологічні та педагогічні праці» (2003).

У 1992 році на пошану професора Якима Яреми у Франківському районі міста Львова була перейменована вул. Гайдара бічна^[7][8].

1994 року до 110-ліття від народження в Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника відкрилася виставка праць. Тоді ж на будинку на вулиці Франка, 37 встановлено меморіальну таблицю Якиму Яремі та Петрові Карманському (скульптор В. Лоза)^[9].

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Науковий доробок українських галицьких педагогів у галузі дидактики: хрестоматія: навчальний посібник / упоряд. Т. К. Завгородня. — Івано-Франківськ : Плай, 2002. — 232 с.
• Українська літературознавча думка в Галичині за 150 років = Ukrainian Literary Thought in Halychyna for 150 years: хрестоматія: в 2 т. / за ред. Л. Т. Сеника; редкол.: Л. Бондар, Д. Гамаш, І. Денисюк та ін. — Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. — Т. 1. — 316 с.
• Щербак Л., Ярема С. Ярема Яким Якимович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 689–690. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Яким Ярема (1884-1964) [Текст] / О. Кравченюк // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3 : Тернопільщина і Скалатщина : Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 587-590. — Бібліогр.: (28 назв).
• Яким Ярема / упоряд. С. Ярема; заг. ред. Д. Герцюк; Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. — 243 с. — («Українська педагогічна думка Галичини в іменах»; вип. 1) — ISBN 966-613-180-3.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століть. — Львів : Світ, 2001. — 128 с. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.

• Ярема, Яким Якимович. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
• Ярема Яким Якимович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 1103-1104.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ярема Яким Якимович

• Яким Ярема — відроджене ім'я українського вченого [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]
• АРХІВНИЙ ФОНД ЯКИМА ЯРЕМИ: ДЖЕРЕЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ МАТЕРІАЛІВ [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
• Документи з архіву Я.Яреми [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.