Сергій Єпіфанов народився 1983 року в селі Львівка Золотоніського району Черкаської області. У батьків був єдиним сином. 2000 року закінчив Скориківську загальноосвітню школу в сусідньому селі Скориківка.
Проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. Після звільнення в запас працював механізатором. Згодом вступив на службу за контрактом в Оршанський навчальний центр ДПСУ.
14 червня2014 року близько 10:00 на околиці міста Маріуполя, в районі заводу «Азовсталь», терористами із засідки була обстріляна колона автомобілів Державної прикордонної служби, яка направлялась на ротацію до підрозділів ДПСУ із вантажем провізії та речового майна. Колону чекали і для засідки обрали відкрите пристріляне місце на мосту. Терористи зробили по колоні три постріли з гранатометів і відкрили вогонь з автоматів. Один постріл з гранатомету влучив у кабіну автомобіля МАЗ, який перевозив боєприпаси. В кабіні перебували службовець (водій) Олександр Островський і прапорщик Володимир Гречаний. Внаслідок вибуху Островський одразу загинув, а Гречаний дістав тяжкі поранення і помер на операційному столі в Маріупольській міській лікарні. Другий постріл з гранатомета потрапив у задню частину автобуса, який перевозив особовий склад. Військовослужбовці покинули машину та вступили у бій. По них працювали снайпери. Майор Микола Зайцев і старшина Сергій Єпіфанов загинули від снайперських куль у голову, коли переміщувалися до укриття. Майор Віталій Вінніченко був в автобусі, що рухався у хвості колони. Розривна куля влучила йому під бронежилет, у незахищену зону під рукою, і розірвала печінку. За годину він помер у кареті швидкої допомоги. Бій тривав близько півгодини, загинули 5 прикордонників Оршанського Навчального центру. Згодом на допомогу надійшла група з Донецького прикордонного загону, а за кілька хвилин і бійці Національної гвардії. Ще 7 прикордонників у тому бою зазнали поранень[2][3][4].
17 червня прощання із загиблими прикордонниками пройшло в Оршанці на Черкащині, де вони служили і жили вже кілька років[4][5]. Того ж дня з Сергієм Єпіфановим попрощались в Золотоноші. Похований на кладовищі рідного села Львівці.
В рідному селі залишилися батьки Наталія Миколаївна і Петро Вікторович. Мати Сергія тривалий час працювала в Італії, щоб заробити синові на квартиру, батько — механізатор. Вдома залишились дружина Лілія та дві доньки — 9-річна Яна й 2-річна Лана. Яна займається айкідо.
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» III ст. (20.06.2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу[6].
Пам'ятний знак «За заслуги перед містом Черкаси» І ст. (2015, посмертно)[7].
Звання «Почесний громадянин міста Черкаси» (2016, посмертно)[8].
Вшанування пам'яті
У липні 2014 року в селі Руська Поляна Черкаського району, поблизу якого розташований Оршанський навчальний центр ДПСУ, вулицю Форостяна перейменовано на вулицю Сергія Єпіфанова[9].
23 вересня 2014 року в селі Скориківка Золотоніського району на фасаді будівлі загальноосвітньої школи, де навчався Сергій Єпіфанов, йому встановлено меморіальну дошку[10].
В травні 2015 року в Черкасах відкрито пам'ятний знак землякам, які загинули в зоні АТО. На 4-метровому кованому хресті — імена і фотографії 20 полеглих Героїв, серед яких і Сергій Єпіфанов[11].
17 червня 2017 року в Маріуполі, під час урочистостей з нагоди річниці визволення Маріуполя від бойовиків було відкрито меморіальний пам'ятник з іменами воїнів-прикордонників, які загинули від рук терористів 14 червня 2014 року. Меморіал було встановлено на пост-мосту, де загинули прикордонники. Поряд з ним встановлений прикордонний стовп — символ української землі, за яку прикордонники віддали свої життя[3][12].
29 вересня 2018 року на районному стадіоні «Колос» у Золотоноші пройшла першість з легкої атлетики на честь Сергія Єпіфанова[13].
