Єфет Євген Борисович

Єфет Євген Борисович
Народження	21 грудня 1909(1909-12-21)[1]  Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть	14 листопада 1941(1941-11-14) (31 рік)  Фінська затока
Країна	СРСР
Освіта	Санкт-Петербурзький військово-морський інститут (1933)
Партія	ВКП(б)[2]
Звання	капітан 3-го рангу
Війни / битви	радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Нагороди

Євген Борисович Єфет (нар. 21 грудня 1909, Євпаторія, Таврійська губернія — 14 листопада 1941, Фінська затока) — радянський військовий моряк караїмського походження, капітан 3-го рангу, командир есмінця «Гордий».

Народився і виріс в Євпаторії в караїмській сім'ї. З дитинства мріяв стати моряком, захоплювався історією вітчизняного флоту та вивчав все, що пов'язано з військово-морською службою^[3]. Під час літніх канікул працював човнярем, корзинщиком в пекарні, матросом на рятувальній станції^[4][5]. У 1927 році закінчив 1-шу Євпаторійську дев'ятирічну школу^[6]. У 1929 році переїхав до Ленінграда, працював на заводі «Червоний путиловець»^[5].

У 1930 році вступив до Військово-морського училища імені М. В. Фрунзе, де й став членом Комуністичної партії^[7]. Успішно закінчивши в 1933 році училище, направлений викладачем на курси прискореної підготовки командного складу флоту в Кронштадт. У квітні 1934 року домігся переведення на посаду штурмана есмінця «Ленін»^[8]. З вересня 1935 на тральщику «Клюз» служив спочатку помічником, а згодом і командиром^[9][7]. У листопаді 1937 року був призначений командиром тральщика «Стріла», а в 1939 році — командиром есмінця «Карл Маркс»^[7][9]. Зі своїм кораблем брав участь у радянсько-фінській війні, удостоєний ордена Червоного Прапора, а дванадцятьох членів його екіпажу нагородили орденами й медалями^[10].

Напередодні Німецько-радянської війни, в 1940 році, став командиром ескадреного міноносця «Гордий»^[11].

Під час операції з евакуації гарнізону військово-морської бази Ханко 12 листопада 1941 року загін кораблів у складі есмінців «Суворий» і «Гордий», мінного загороджувача «Урал», 4 тральщиків (Т-206, Т-217, Т-211, Т -215), 6 катерів «малий мисливець» і двох підводних човнів Л-2 і М-98 вийшов у напрямку ВМБ Ханко. На шляху кораблі двічі зазнали торпедних атак, після півночі почали форсування мінного поля, в тралах почалися підриви. В 00:44 14 листопада на міні підірвався й затонув катер МО-301 (весь екіпаж загинув), о 01:05 підірвався й затонув тральщик Т-206 «Верп» (з екіпажу врятовані 21 чоловік, загинули 32 людини). Відразу після вибуху через неузгоджені дії зіткнулися есмінець «Суворий» і тральщик Т-217, при цьому есмінець отримав значну пробоїну. Коли його екіпаж усунув пошкодження й корабель почав набирати хід, біля борту вибухнула міна, корабель втратив хід й отримав значні пошкодження. Для надання йому допомоги повернулися 2 тральщика. Після безуспішної боротьби за порятунок корабля, його екіпаж (230 осіб) прийнятий на борт катерами й тральщиками, есмінець затоплений. Також загинула на мінах підводний човен Л-2 (з екіпажу загинули 49 осіб, врятовано 3 особи), а підводний човен М-98 пропав безвісти (його доля невідома по теперішній час).

До Ханко продовжували рухатися лише есмінець «Гордий», «Урал», 1 тральщик й 3 катери. Протраленої тральщиком смуги було вочевидь замало для безпечного плавання, до того ж всі кораблі «нишпорили» при русі, йти в кільватері один до одного було практично неможливо. У підсумку о 03:20, о 03:30 та в 3:36 есмінець «Гордий» тричі підірвався на мінах, отримав важкі пошкодження й затонув в семи милях на північ від острова Наїссаар^[12]. Врятовано були 87 членів екіпажу. Серед загиблих були командир есмінця Є. Б. Єфет, комісар, старпом й інші офіцери, які відмовилися рятуватися раніше своїх підлеглих. О 08:46 на Ханко прибули лише мінний загороджувач «Урал» і 2 катери «малий мисливець» (на їх борту були члени екіпажу загиблого «Гордого»).

Про це повідомлялося в листівці політуправління Червонопрапорного Балтійського флоту, випущеної в 1942 році:

... Корми есмінця так глибоко пішла під воду, що по верхній палубі стало неможливо ходити. Пересуватися по ній можна було тільки поповзом, чіпляючись за скоби і виступи ... До загибелі корабля залишалися лічені секунди, але ні командир, ні комісар не покидали містка. З інших кораблів чули, що з містка гинучого есмінця щось кричали тим, хто чіплявся за якірні пристрої на здибленому баку. Єфет і Сахно підбадьорювали червонофлотців. І раптом пролунав спів. Спершу ледь чутні голоси звучали все голосніше й голосніше. Над нічним морем пливли звуки «Інтернаціоналу». Його співали командир корабля Єфет, воєнком Сахно, співали червонофлотці, що залишилися на кораблі[13].

• Орден Червоного Прапора (07.02.1940)

Батько — Борис Єфет, столяр, покинув сім'ю, коли Євгенію було 6 місяців^[9].

Мати — Гулюш Рувимовна Єфет, кравчиня^[9][14].

З 1937 року родина Єфетів проживала в Оранієнбаумі (нині Ломоносов).

Дружина — Валентина Іванівна Єфет (28 січня 1909 — 12 червень 1999), працювала лікарем-терапевтом у поліклініці. У 1972 році при середній школі № 6 Ломоносова (нині ГБОУ ЗОШ № 436) відкритий музей «Бойовий шлях ескадреного міноносця „Гордий“», засновниками якого виступили В. І. Єфет та директор школи Л. А. Мочалова^[15].

• Син — Євген Євгенович Єфет (21 червня 1938 — 3 березня 1993), навчався в Тбіліському Нахімовському училищі, в 1956 році закінчив Вище військово-морське училище радіоелектроніки імені А. С. Попова. Служив флотським офіцером-зв'язківцем, звільнився в запас 1960 року в званні старшого лейтенанта. Працював інженером^[16]. Разом з матір'ю і дідом Іваном Івановичем Куровим (1880-1950) похований на Свято-Троїцькому православному кладовищі Ломоносова^[17][18].
  • Онук — Олександр Євгенович Єфет^[19].

• Вулиця Євгена Єфетов в Ломоносові (скасована в 2021 році).
• Вулиця Єфета в Євпаторії^[20].
• У 1976 році на Іллічівському суднобудівному заводі побудований теплохід «Євгеній Єфет», який зображений на поштових конвертах, випущених у 1980 і 1982 роках. Належав Євпаторійському морському торговельному порту. На початку 2000-их років виведений з експлуатації, а в 2010 році проданий приватній особі і відбуксирували в Стрілецьку бухту Севастополя. Відновлений, виведений на воду, з 2016 року носить назву «Балаклава»^[21].
• Меморіальна дошка на будинку гімназії імені І. Сельвінського в Євпаторії^[22] з текстом:

У цій школі, в 30-х роках, навчався командир есмінця «Гордий» Червонопрапорного Балтійського флоту капітан 3-го рангу Є. Єфет, героїчно загинув при обороні п- острова Ханко 14 листопада 1941 року[23].

• Меморіальна дошка на будинку, де жив Євген Єфет по вул. Караїмській, 66 в Євпаторії. Відкрита у вересні 2020 року.
• 18 листопада 2020 року ім'я Євгена Єфета присвоєно середній загальноосвітній школі № 436 Петродворцового району Санкт-Петербурга^[24][25].

• Войскунский Е. Баллада о Финском заливе // Дружба народов. — 2005. — № 3. Архівовано з джерела 18 жовтня 2020. Процитовано 20 травня 2021.
• Никто не забыт, ничто не забыто // Евпатория / В. С. Драчук, В. П. Смирнова, Ю. В. Челышев. — Симферополь : Таврия, 1979. — 160 с. — 50000 прим.
• Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
• Правиленко Г. Т. Повесть о «Гордом». — Калининград : Калининградское книжное издательство, 1972. — 256 с.
• Смирнов Н. К. Честь командира // Заметки члена Военного совета / Н. К. Смирнов. — М. : Политиздат, 1973. — 192 с.
• Фуки А. Караимы — сыновья и дочери России. — М. : Интерпринт, 1995. — 152 с. — ISBN 5-7100-0143-0.

• Теплоход «Евгений Ефет» [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)