Батько — Абрам Аверкійович[10] (Мардехай Овроом, уродженець Ґусара, гірсько-єврейського походження)[11][12], сестра Марія, брати Ісаак (Ісай, 1922), Давид (19 вересня 1924[13]) і Єлисей (Нісон, 1926) носили прізвище «Єлізарови»[14][15][16][17]. Мати — Голда Абрамівна (уроджена Розенблюм, 20 серпня 1903 — 13 листопада 1982), ашкеназького походження, походила з Біловежі[18][19][20].
Коли Гаврилу було сім років (1928), сім'я переїхала на батьківщину батька в Ґусар Азербайджанської РСР. У 9 років наївся груш у саду, які були обприскані мідним купоросом від комах-шкідників; його вилікував сільський фельдшер і Гаврило вирішив стати лікарем.
До школи пішов у 11- чи 12-річному віці, але це не завадило йому здати всі предмети та вступити одразу до 4 чи 5 класу. 1938 року він екстерном закінчив школу-восьмирічку і продовжив навчання на медробфаці в місті БуйнакськДагестанської АРСР[21].
Від 1947 року — завідувач Косулінського райздороввідділу. Першим пацієнтом із апаратом для фіксації кістки, який розробив Г. А. Ілізаров, став місцевий гармоніст, який через туберкульоз колінного суглоба ходив на милицях. Операція пройшла успішно[23].
Від 1950 — лікар травматолог-ортопед Курганської обласної лікарні, в 1951 році запропонував апарат для черезкісткового остеосинтезу. Заявку на винахід подано 9 червня1952 року, авторське свідоцтво № 98471 видано 30 червня1954 року.
1955 року призначений завідувачем ортопедо-травматологічного відділення Курганського обласного шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. У шпиталі, де перед його очима проходили сотні бійців з наслідками пошкоджень кісток, яким лікування практично не давало результату, Г. А. Ілізаров запропонував свій, принципово новий спосіб зрощення кісток при переломах. Новизна запропонованого способу та апарату для його здійснення підтверджена авторським свідоцтвом. Використання апарату Ілізарова підвищило ефективність та помітно скоротило терміни лікування переломів. Велика практика дозволила розширити діапазон застосування апарату. Одночасно виконував обов'язок бортхірурга санітарної авіації щодо надання екстреної хірургічної допомоги населенню сільських районів.
Черезкістковий компресійно-дистракційний апарат, який Г. А. Ілізаров винайшов 1950 року, гармонійно поєднує стабільну фіксацію кісткових фрагментів з керуванням складними біологічними процесами розвитку кісткової тканини (її стиском («компресією») або розтягуванням («дистракцією»)). Апарат складається з металевих «кілець», на яких кріпляться «спиці», що проходять через кісткову тканину. Кільця з'єднані механічними стрижнями, що дозволяють змінювати їх орієнтацію зі швидкістю близько 1 мм на добу. Апарат Ілізарова — це універсальна динамічна конструкція, що дозволяє створювати оптимальні медико-біологічні та механічні умови як для зрощення кісток, так і для анатомо-функціонального відновлення опорно-рухового апарату. Розраховуючи на широке застосування апарата, Г. А. Ілізаров уніфікував його вузли та деталі. Для кожного випадку лікарі монтують з дуже обмеженої кількості деталей свій особливий різновид апарату. Апарат застосовується для лікування травм, переломів, уроджених деформацій кісткової тканини. Також використовується при «естетичних» операціях в антропометричній (ортопедичній) косметології з подовження та випрямлення ніг.
Г. А. Ілізаров та його компресійно-дистракційний апарат на поштовій марці Росії 2021 року
Знадобився тривалий час, щоб метод черезкісткового остеосинтезу набув загального визнання. 1966 року на базі 2-ї міської лікарні Кургана організовано проблемну лабораторію Свердловського НДІТО, керівником призначено Г. А. Ілізарова. Захист дисертації[24] відбувся у Пермі у вересні 1968 року. У дисертації узагальнено накопичений за багато років досвід успішного лікування тисяч хворих. На основі всебічного аналізу зроблено відкриття певних закономірностей у зростанні та регенерації тканин, що дозволяло подовжувати кінцівки, відновлювати відсутні частини кінцівок, зокрема стопу, пальці кисті. За видатні досягнення Ілізарову 1969 році присвоєно ступінь доктора медичних наук, минаючи звання кандидата. 1969 року проблемну лабораторію Свердловського НДІТО перетворено на філію Ленінградського НДІТО ім. Р. Р. Вредена, її директором призначено Ілізарова.
Г. А. Ілізаров отримав перші позитивні результати в дослідах відновлення функції спинного мозку після оперативного часткового (майже повного) його перетину. У світі ніколи раніше не проводилося таких фундаментальних досліджень у травматології та ортопедії.
Постановою № 1098 від 24 вересня 1987 року Центральний Комітет КПРС та Рада Міністрів СРСР року реорганізували Курганський НДІ експериментальної та клінічної ортопедії та травматології у Всесоюзний Курганський науковий центр «Відновна травматологія та ортопедія» з головною установою в Кургані та філіями в Московській області, Ленінграді, Волгограді, Казані, Уфі, Краснодарі, Свердловську, Омську, Красноярську та Владивостоці.
Від 1982 року почалося впровадження методу Ілізарова в практику в інших країнах[25][26]. Надійшли запрошення відвідати Іспанію, Францію, Англію, США, Мексику тощо. Італійська фірма «Medicalplastic s.r.l.» купила ліцензію на право виготовлення та продажу апарата Ілізарова в країнах Західної Європи, а також у Бразилії та Аргентині. Італійська Асоціація з вивчення апарата та методу Ілізарова (ASAMI) ухвалила рішення про проведення постійних міжнародних курсів із навчання даному методу. Директором курсів затверджено самого Г. А. Ілізарова. Аналогічні асоціації створено в Іспанії, Франції, Бельгії, Португалії, Мексиці, США та інших країнах. Багато іноземних громадян приїжджали на лікування до Кургана.
Ілізаров — автор 208 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами СРСР; 18 із них запатентовано в 10 країнах.
Під керівництвом Ілізарова захищено 52 кандидатські та 7 докторських дисертацій.
Про Ілізарова написано статті, художні нариси, романи та повісті, він став героєм чи прототипом багатьох художніх фільмів, театральних постановок («Кожен день лікаря Калинникової», «Рух», «Покличте мене, лікарю», «Лікар Назаров», «Щастя повернулося в дім», «Дім відважних боягузів» тощо).
Ленінська премія, 1978 рік, за цикл робіт із розробки нового методу лікування хворих із пошкодженнями та захворюваннями опорно-рухового апарату, впровадження цього методу в широку практику охорони здоров'я та створення нового науково-практичного напрямку в травматології та ортопедії
Заслужений винахідник СРСР, 12 вересня 1985 року, за винаходи, що відкривають нові напрямки в розвитку медичної науки
Золота медаль за багаторічну бездоганну працю (Італія), 1981 рік. Найвища нагорода для ветеранів підприємства як представнику російських робітників.
Медаль «Найкращому винахіднику року», 1985 рік
Медаль Мексиканського інституту соціального забезпечення, 1988 рік
Відмінник народної охорони здоров'я Монгольської Народної Республіки, 1980 рік, за надання практичної допомоги та навчання монгольських лікарів новим методам лікування
Лауреат Диплома Пошани (Монголія), 1982 рік
Пам'ятна Золота Флорентійська монета (Італія), 1990 рік
Премія Муз (Італія), 1983 рік, перший лауреат серед лікарів на знак визнання того, що його хірургія є не лише наукою, а й величезним мистецтвом
Міжнародна премія «Буккері-ла-Ферла», 1986 рік
Премія Роберта Деніза, 1987 рік, на XXXII Всесвітньому конгресі хірургів у Сіднеї (Австралія), за найвизначніші роботи, пов'язані з хірургічним лікуванням переломів
Іменна Золота медаль міста Лекко та визнаний почесним його громадянином за великі заслуги в справі надання наукової та лікувальної допомоги громадянам Італії, 1983 рік
2012 року ім'ям Г. А. Ілізарова було названо Дербентський медичний коледж у Республіці Дагестан.
У червні 2021 року президент Російської Федерації В. В. Путін підписав указ про присвоєння міжнародному аеропорту Курган імені Г. А. Ілізарова[29]. Від 30 листопада до 20 грудня 2020 року на сайті Громадської палати Курганської області тривало голосування щодо вибору імені, яке присвоять аеропорту Кургана. В опитуванні взяли участь понад 10 тисяч осіб. Більшість голосів набрали радянський льотчик та перший директор курганського аеропорту А. І. Чернявський[ru] — 28,8 %, і хірург-ортопед Гаврило Ілізаров — 28 %[30]. Невдоволені підсумками заговорили в соцмережах про накрутку голосів і від 25 грудня 2020 року до 15 січня 2021 року провели другий тур голосування, в якому Ілізаров отримав 4424 голоси — 63 %, а Чернявський — 30,4 %[31].
15 червня 1993 року з ініціативи генерального директора РНЦ «ВТО» В. І. Шевцова[ru] відкрився музей історії розвитку РНЦ «ВТО» імені Г. А. Ілізарова.
1993 року створено Фонд ім. Г. А. Ілізарова.
9 вересня 1994 року на території РНЦ «ВТО» відкрито пам'ятник засновнику та творцю методу та центру академіку Г. А. Ілізарову (скульптор Ю. Л. Чернов[ru]).
2012 року встановлено пам'ятник-автомобіль ГАЗ-13 «Чайка», який належав Г. А. Ілізарову; розташований біля Музею історії центру ім. Г. А. Ілізарова.
Від 1995 року на згадку про Г. А. Ілізарова видається практичний журнал «Геній ортопедії».
Меморіальна дошка на будинку в Кургані, де протягом 1974—1992 років жив Г. А. Ілізаров, вул. Клімова, 41. 29 серпня 2019 року встановлено нову меморіальну дошку[33].
У Курганській області 2016 рік оголошено «Роком Ілізарова».
2021 року в рідному місті батька Ілізарова Ґусар в Азербайджані, на перетині вулиць Гаврила Ілізарова та Фахреддіна Мусаєва, встановлено пам'ятник компресійно-дистракційному апарату Ілізарова заввишки 6,5 м. Скульптор — Фархад Азізов[34].
15 червня 2021 до 100-річчя від дня народження в Москві відбулося спецпогашення конверта першого дня[35].
Сім'я
Син Олександр і дві дочки від різних шлюбів — Марія та Світлана[36]. Син — Олександр Ілізаров (нар. 1947), інженер-конструктор, кандидат технічних наук, живе в Новосибірську. Дочка — Світлана Ілізарова (нар. 1962), лікарка-реабілітологиня і фізіотерапевтка, кандидат медичних наук, живе в Нью-Йорку, співредактор збірки «Limb Lengthening and Reconstruction Surgery» (2006)[16][37]. Від 1961 року й до кінця життя Г. А. Ілізаров був одруженим третім шлюбом з Валентиною Олексіївною Ілізаровою.
Мати Г. А. Ілізарова, його сестри Марія, Неля (01.02.1931 — 10.07.2008) і Белла (15.02.1929 — 04.08.2009)[38], брати Ісаак (Ісай, 1922-?) та Елі 1926—?) Єлізарови після війни також жили в Кургані[16]. Молодший брат Давид Абрамович Єлізаров (1924-?), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Червоної Зірки, також став лікарем-хірургом[39][40].
Батька Г. А. Ілізарова звали Мардахай Овроом (Мордехай Абрам) Єлізаров[11]. Він брав участь у Першій світовій війні і потрапив у німецький полон. Після полону жив у Польщі, де одружився. Після повернення на батьківщину в ҐусарАзербайджанської РСР жив у брата Ісаака, 1937 року його репресовано. 1946 року повернувся з місць ув'язнення в Ґусар, але його сім'я звідти вже поїхала і він невдовзі помер[41]. Г. А. Ілізаров мав дві зведені сестри від першого шлюбу батька.
Основні праці
Илизаров Г.А., Мархашов А.М. Кровоснабжение позвоночника и влияние на его форму изменений трофики и нагрузки. — Челябинск, 1981.
Илизаров Г.А. Октябрь в моей судьбе / Лит. запись В. Гавриша. — Челябинск : Южно-Уральское книжное издательство, 1987. — 215 с. — 3000 прим.[42]
Лечение сгибательных контрактур коленного и голеностопного суставов / Составлено Г. А. Илизаровым и А. А. Девятовым. — Курган, 1971. — 14 с. — 3000 прим.
Чрескостный компрессионный и дистракционный остеосинтез в травматологии и ортопедии / Отв. ред. Г. А. Илизаров. — Курган : Советское Зауралье, 1972. — 344 с.
↑Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении почётного звания „Заслуженный изобретатель СССР“ тов. Илизарову Г. А.» 12 сентября 1985 г. № 3204-XI
.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
