ІнтелектуалізаціяУ психології інтелектуалізація — захисний механізм, за допомогою якого аргументація використовується для блокування конфронтації з несвідомим конфліктом і пов'язаного з ним емоційного стресу — коли мислення використовується для уникнення почуттів[1]. Вона охоплює емоційне усунення себе від стресової події. Інтелектуалізація може супроводжувати, але відрізняється від раціоналізації, псевдораціонального виправдання ірраціональних дій[2]. Інтелектуалізація є одним з оригінальних захисних механізмів Зиґмунда Фройда. Фройд вважав, що спогади мають як свідомі, так і несвідомі аспекти, і що інтелектуалізація дозволяє свідомо аналізувати подію таким чином, щоб не викликати тривоги[3]. ОписІнтелектуалізація — це перехід до розуму, коли людина уникає неприємних емоцій, зосереджуючись на фактах і логіці. Ситуація розглядається як цікава проблема, яка залучає людину на раціональній основі, тоді як емоційні аспекти повністю ігноруються як несуттєві. Хоча сам Фройд не використовував термін «інтелектуалізація»[4], у праці «Про заперечення» він описав клінічні випадки, коли «інтелектуальна функція відокремлена від афективного процесу… Результатом цього є своєрідне інтелектуальне прийняття придушеного, а водночас те, що є істотним для придушення, зберігається»[5]. В іншому місці він описав (невдалий) аналіз із «пацієнткою, яка активно бере участь своїм інтелектом, хоча емоційно абсолютно спокійна…повністю байдужа», він також зазначив, як в обсесивному стані самі процеси мислення стають сексуально зарядженими[6]. Анна Фройд присвятила розділ своєї книги «Его та механізми захисту» (1937) «Інтелектуалізації під час статевого дозрівання», розглядаючи дедалі більший інтелектуальний і філософський підхід того періоду як відносно нормальні спроби опанувати підліткові потяги[7]. Вона вважала, що тільки «якщо процес інтелектуалізації охоплює всю сферу психічного життя», його слід вважати патологічним[8]. Жаргон часто використовують як засіб інтелектуалізації. Використовуючи складну термінологію, акцент робиться на словах і тонших визначеннях, а не на впливі людини. Інтелектуалізація захищає від тривоги, пригнічуючи емоції, пов'язані з подією. Іноді порівнюють ізоляцію (також знану як ізоляція афекту) та інтелектуалізацію. Перша є дисоціативною реакцією, яка дозволяє безпристрасно пережити неприємну думку чи подію. Остання — це когнітивний стиль, який прагне концептуалізувати неприємну думку чи подію в інтелектуально зрозумілий спосіб[9]. Таким чином, DSM-IV-TR згадує їх як окремі прояви. Це дозволяє раціонально впоратися з ситуацією, але може призвести до придушення почуттів, які необхідно визнати, щоб рухатися далі. В ієрархії захистуДжордж Валлант розділив захисні механізми на ієрархію захистів[10], починаючи від незрілих і невротичних до здорових, і помістив інтелектуалізацію — уявляння акту насильства без відчуття супутніх емоцій, наприклад, — до невротичних захистів середнього рівня[11]. Таким чином, як і раціоналізація, інтелектуалізація може забезпечити міст між незрілими та зрілими механізмами як у процесі дорослішання, так і в дорослому житті[12]. Дональд Віннікотт, однак, вважав, що нестабільний догляд у дитинстві може призвести до надмірної залежності від інтелектуальності як заміни материнства[13]; і розглядав надмірну стурбованість знаннями як емоційне збіднення, спрямоване на самозабезпечення через розум[14]. Юлія Кристева подібним чином описала процес, за допомогою якого «сама символічність фіксується… Оскільки вона не є сексуально орієнтованою, вона заперечує питання статевої відмінності»[15] . Однією з відповідей на таку надмірну інтелектуалізацію може бути почуття гумору, те, що Річард Гофстадтер назвав необхідною якістю грайливості[16] — сам Фройд сказав, що «Гумор можна розглядати як найвищий із цих захисних процесів»[17]! Під час терапіїСеред інтелектуальних засобів захисту від аналізу — відмова прийняти логіку емоцій, спроби спростувати теорію психоаналізу[18] або міркування про власні проблеми замість того, щоб переживати їх і намагатися змінити[19]. Така інтелектуалізація терапії може бути частиною ширшого маніакального захисту від емоційної реальності[20]. Ще одна складність може полягати в засвоєнні нових і незнайомих почуттів, коли захист інтелектуалізації починає розпадатися[21]. Крім того, терапевт може ненавмисно відвести пацієнта від відчуттів до простого проговорення почуттів, що призводить не до емоційного, а лише до інтелектуального усвідомлення[22] — обсесивна спроба контролювати через мислення втрачені емоційні частини «я»[23]. Як казав Юнг, «інтелектуал все ще страждає від неврозу, якщо почуття не розвинене»[24]. Психоаналітична суперечкаТеорія психоаналізу Фройда може бути надзвичайною інтелектуальною конструкцією, але її, безперечно, критикували за виявлення інтелектуальної грандіозності[25]. Однак Жак Лакан захищав би його саме на основі його інтелектуальності, стверджуючи, що ви можете «впізнати поганих психоаналітиків… за словом, яким вони зневажають будь-яке технічне чи теоретичне дослідження… інтелектуалізація»[26] . Сам Лакан, звісно, зазнав такої ж критики: «Мою власну концепцію динаміки несвідомого назвали інтелектуалізацією — на тій підставі, що я поставив функцію означника на перший план»[27]. Сам Фройд визнав, що він мав величезне бажання до знань[28] і добре знав, як теоретизування може стати компульсивною діяльністю[29] . Він, ймовірно, не надто заперечував би оцінку Дідьє Анзьє того, наскільки «його розробка психоаналітичної теорії… відповідала створенню обсесивних захистів від депресивної тривоги» — потреби Фройда «захищатися від [тривоги] через такий ступінь інтелектуалізації»[30]. ПрикладиПрипустімо, що Джона виховував суворий батько, він почувається скривдженим і через це злиться. Хоча Джон може відчувати глибоку ненависть до свого батька, коли він розповідає про своє дитинство, Джон може сказати: «Так, мій батько був досить твердою людиною, я вважаю, що я відчуваю певну антипатію до нього навіть зараз»[31]. Джон інтелектуалізує; він обирає раціональні та емоційно прохолодні слова, щоб описати переживання, які зазвичай емоційні та дуже болісні. Жінка в терапії продовжує теоретизувати власний досвід своєму терапевтові: «Мені здається, що психоаналіз — це, по суті, процес, коли людину повертають до інфантилізму… інтелектуального примітивізму», попри те, що вона «не отримає відповіді», або принаймні не на тому рівні, на якому я хотів, оскільки я знав, що те, що я говорю, було «інтелектуалізацією», до якої вона приписувала мої емоційні проблеми"[32]. Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
