Інфекційний контроль Інфекційний контроль — це комплекс організаційних, профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання появі та поширенню інфекційних хвороб, пов'язаних із наданням медичної допомоги, що базується на результатах епідеміологічного нагляду. Профілактика інфекцій та інфекційний контроль має вирішальне значення для зведення до мінімуму передавання збудників інфекційних хвороб, а також для забезпечення готовності до спалахів і запобігання їм.[1] З 2021 року в Україні прийнято новий наказ МОЗ № 1614 від 03.08.2021 року «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров'я та установах/ закладах надання соціальних послуг/ соціального захисту населення», який регулює основні питання у сфері інфекційного контролю.[2] Проблематика у світі Ефективна профілактика інфекцій та інфекційний контроль є проблемою громадського здоров'я, що є фундаментальною для безпеки пацієнтів та зміцнення системи охорони здоров'я. Інфекційні хвороби, пов'язані з наданням медичної допомоги, епідемії (включаючи епідемію хвороби, яку спричинює вірусу Ебола у 2013—2016 рр.) та пандемії, які викликають міжнародне занепокоєння (наприклад, пандемія грипу 2009 р. та поява коронавірусної хвороби 2019) ґрунтуються на заходах профілактики інфекцій та інфекційному контролі. Керівний принцип основних компонентів профілактики інфекцій та інфекційного контролю ВООЗ полягає в тому, що «доступ до послуг охорони здоров'я, розроблених та керованих з метою мінімізації ризиків, які попереджають інфекційні хвороби, пов'язані з наданням медичної допомоги для пацієнтів та працівників охорони здоров'я, є одним з основних прав людини»[3]. Проблематика в УкраїніІнфекційні хвороби, пов'язані з наданням медичної допомоги (ІПНМД), трапляються у всіх країнах, незалежно від рівня їхнього розвитку. Від ІПНМД страждають пацієнти, медичні працівники та відвідувачі закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) та закладів соціального захисту (ЗСЗ). За підрахунками міжнародних організацій, у середньому кожен десятий пацієнт інфікується під час отримання медичної допомоги в стаціонарних умовах, а кожен десятий пацієнт, який захворів на ІПНМД, помирає (летальність становить близько 10 %). У країнах із високим доходом, розповсюдженість ІПНМД у стаціонарних ЗОЗ становить від 3 % до 5 %, а з низьким — від 10 % до 15 %. В Україні, за даними пілотного дослідження, проведеного у 2021 році, — 5,7 %. Враховуючи, що в Україні за 2019 рік було госпіталізовано 7,4 мільйонів людей, розрахунково на ІПНМД захворіли близько 422 тисяч пацієнтів. А відповідно, у 2019 році від ІПНМД в Україні померло близько 42 тисяч людей.[4] Проблема неефективності наявної системи профілактики інфекцій та інфекційного контролю в Україні стала очевидною з початком реформи охорони здоров'я. Це потребувало вжиття відповідних заходів — революції в системі профілактики інфікування в ЗОЗ. Фахівці Центру громадського здоров'я, Міністерство охорони здоров'я розробили й затвердили наказ «Про організацію профілактики інфекцій та інфекційного контролю в закладах охорони здоров'я та установах/закладах надання соціальних послуг/соціального захисту населення»[2][4]. Документ створює передумови для комплексного поетапного впровадження системи профілактики інфекцій та інфекційного контролю, за яке в закладах охорони здоров'я (ЗОЗ) відповідатиме окремий структурний підрозділ — відділ з інфекційного контролю (ВІК).[4] Перебіг ІПНМД зазвичай тяжчий за основне захворювання і збільшує тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі. До того ж призводить до надмірного використання ресурсів закладів: фінансових, кадрових, зношеності обладнання, додаткових коштів на витратні матеріали й комунальні платежі тощо. Відповідно до даних Центру по контролю захворюваності США (CDC), кожен випадок ІПНМД у середньому призводить до чотирьох додаткових днів, проведених пацієнтом в лікарні. Тобто загалом у всіх ЗОЗ України пацієнти вимушено через ІПНМД провели 1,69 мільйонів ліжко-днів.[4] З ухваленням наказу № 1614 в Україні запроваджуються сучасні підходи до профілактики, епідеміологічного нагляду та обліку інфекційних хвороб, пов'язаних із наданням медичної допомоги.[4] Направлення діяльності в Україні
Відділ з інфекційного контролю (ВІК)Відділ з інфекційного контролю — самостійний структурний підрозділ в закладі охорони здоров'я та установах/закладах надання соціальних послуг/соціального захисту населення незалежно від форми власності та підпорядкування, та підпорядковується безпосередньо керівнику закладу.[2] Основним завданням ВІК є організація профілактики інфекцій та інфекційного контролю в ЗОЗ/ЗСЗ з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, у тому числі пов'язаних із наданням медичної допомоги, мікроорганізмів з антимікробною резистентністю та формування культури безпеки в ЗОЗ/ЗСЗ.[2] Світова практика покращення контролю інфекцій  .jpg) Існує два рівні запобіжних заходів рекомендованих Центром з контролю і профілактики захворювань (CDC) для запобігання поширенню інфекцій в ЗОЗ: стандартні запобіжні заходи та заходи щодо запобігання передачі інфекції[3] Стандартні запобіжні заходи для всіх видів догляду за пацієнтамиВиділяють наступні заходи[3]:
Заходи щодо запобігання передачі інфекціїЗапобіжні заходи, пов'язані з передачею інфекцій використовуються на додаток до стандартних запобіжних заходів для пацієнтів з інфекційними захворюваннями для запобігання передачі інфекції[3]:
Недійсні наказиНаказ МОЗ України № 1614 від 03.08.2021 року визнав наступні накази у сфері інфекційного контролю, такими, що втратили чинність[2]:
А також визнав накази радянського періоду, такими, що не застосовуються на території України[2]:
Див. такожПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
